КОНГРЕС ЗА ШИРМОЮ

Відповідальність депутатів перед виборцями та природа і принципи лобізму стали для мене тими дослідницькими орієнтирами, які у кінцевому рахунку визначили місію мого перебування у Вашингтоні в рамках спільної та унікальної у своєму роді програми Фулбрайту з Американською асоціацією політичних наук. Участь у ній стала для мене доволі приємною несподіванкою, а той факт, що Україну вперше в історії програми було включено до списку країн-учасниць із єдиним можливим переможцем із самого початку змусило встановити для самого себе значні вимоги і відчути якийсь до цього невідомий тягар відповідальності, усвідомити свою роль в якісь мірі посла доброї волі.

Але прийти до розуміння того як і на чому по суті розставити акценти та вибудувати пріоритети з точки зору їх корисності по поверненні до України вдалося лише близько до другого етапу мого стажування. Якщо на стадії подання документів для участі у Програмі єдиними очевидними для мене орієнтирами було дослідження принципів взаємовідносин інститутів влади, а саме Конгресу і Президента США, то згодом моя впевненість саме у цих пріоритетах почала тьмяніти.

Тенденція розвитку події в Україні демонструє, що вітчизняна специфіка взаємовідносин між інститутами влади цілком залежить від політичного клімату, тенденції до змін якого не ризикне передбачити жодний просунутий синоптик. Особисті політичні амбіції провідних гравців вітчизняної політики опинилися «несумісними з життям» національних інтересів, або іншими словами - інтересів суспільства. Тому в мене виникли сумніви щодо можливостей швидкого адаптування та втілення в Україні подібного досвіду Сполучених Штатів, накопиченого в силу міцної та незмінної протягом десятиліть Конституції, високої правової та політичної культури в суспільстві.

Натомість, із початком вивчення системи державного управління США на прикладі Конгресу моєю увагою став оволодівати той контраст, який існує між нашими країнами з точки зору розвиненості інституту відповідальності парламентаріїв перед виборцями.

Важко заперечити той факт, що відповідальність депутатів перед виборцями є базовим принципом існування будь-якого цивілізованого суспільства. Але, на жаль пересічного українця, абсолютно можливою і доволі розповсюдженою є практика відкритого ігнорування цього принципу переважною більшістю народних обранців. Зміни до Конституції, внесені як результат досягнутого компромісу під час президентської виборчої кампанії 2004 року, обумовили факт переходу до пропорційної системи виборів і зробили депутатів заручниками перш за все волі та настрою партійних лідерів и лише потім, виходячи виключно з власних переконань, вони можуть згадати про народ.

Зрозуміло, що депутат в даній ситуації знаходиться у вигідній позиції - при несенні політичної відповідальності, здавалося б, перед усім народом, він, по суті, не несе її перед жодним виборцем. І хоча у світовій практиці існують деякі варіаційні моделі парламентаризму, що характеризуються відсутністю чіткої прив'язки членів парламенту до конкретних округів, для України на поточному етапі розвитку вони, на мою думку, є абсолютно неприйнятними.

З цієї точки зору, досвід Сполучених Штатів є доволі яскравим та повчальним. Отримавши на початку березня посаду законодавчого помічника в офісі конгресмена Тіма Вольца (демократ від штату Міннесота), в мене з'явилась можливість безпосередньо спостерігати за ступенем готовності та бажання офісу конгресмена відігравати ключову роль у житті та розвитку його виборчого округу, яку він здійснював шляхом постійного звітування перед своїми виборцями за кожну висловлену позицію по тому чи іншому білу на засіданнях комітетів або під час голосування в Конгресі, за кожну внесену ініціативу, кожний цент бюджетних коштів, за який він просить асигнування. Хоч така поведінка особливо притаманна членам Конгресу обраних уперше до цього представницького органу, але і решта конгресменів підтримує найтісніші стосунки із своїм електоратом, щоб бути переобраними на наступний термін. А термін каденції членів Палати представників, як відомо, два роки. Тому і недивно, що депутати знаходяться у перманентних виборчих перегонах, щоб у черговий раз заручитись підтримкою виборців.

Зазвичай, кожен новообраний член Конгресу відповідальний за знаходження оптимального підходу до виконання своїх завдань та обов'язків. Сьогодні під роллю та обов'язками членів Конгресу прийнято розуміти представництво, законотворчу діяльність, роботу з виборцями, зокрема, їхню активну просвітницьку діяльність, а також політичну та виборчу складові. Так, переважну кількість зустрічей протягом тижня мій конгресмен присвячує своїм виборцям та лобістським організаціям і групам від свого виборчого округу.

Це обумовлено тим, що будь-яка ініціатива конгресмена проходить через призму її відповідності інтересам спільноти свого регіону. До того ж, будь-якому лобісту буде надзвичайно важко або взагалі неможливо протягнути рішення, якщо за ним буде відсутня підтримка громадськості рідного штату конгресмена.

Взагалі, на вирішення проблем своїх виборців кожен член Конгресу через свій апарат витрачає дуже багато часу та залучає велику кількість унікальних ресурсів, доступних лише для конгресменів та співробітників Конгресу. Тут просто неможливо обійти стороною той рівень інтелектуальної підтримки, які надають різноманітні організації, створені з метою надання всебічної підтримки членам Конгресу та їхнім апаратам у реалізації першими своїх повноважень. До числа таких відносять Бібліотеку Конгресу, Дослідницьку службу, Бюджетний офіс та Бюджетно-контрольне управління.

В цьому контексті я хотів би акцентувати особливу увагу саме на Дослідницькій службі Конгресу, до послуг якої я звертався найчастіше із різних приводів починаючи з запитів щодо підготовки окремих інформаційних матеріалів до участі конгресмена у засіданнях комітетів або готуючи відповідь на запити виборців. Іноді навіть виникала термінова необхідність проведення телефонного брифінгу конгресмена прямо під час голосування за законопроект. Слід зазначити, що письмові або усні консультації, які надаються службою, характеризуються нейтральністю політичних поглядів та високим інтелектуальним рівнем підготовки.

Але іншим стратегічним та надійним джерелом інформації для конгресмена та його апарату є лобістські організації та групи. І тут я хотів би детальніше зупинитися на другому напрямку свого дослідження: природі та принципах лобізму в США.

Так випадково трапилось, що мій науковий консультант з Американського університету, доктор Джеймс Тербер, зазвичай проводить двічі на рік - у Вашингтоні та Брюсселі - інтенсивний курс «Мистецтво та ремесло лобізму», який надає широке розуміння суті та принципів лобістської діяльності, основним інструментам та засобам його здійснення, а особливо етично-моральним принципам. Завдяки фінансовій підтримці фондів Штайгера та Американського університету мені вдалося успішно пройти цей курс, який було представлено провідними практикуючими лобістами у Вашингтоні - колишніми членами Конгресу, високопосадовцями адміністрацій теперішнього та попередніх президентів США, керівників органів виконавчої влади тощо.

Взагалі лобістська сфера діяльності викликає радикально різні асоціації у американців - від вкрай негативних і до лояльних з точки зору корисності, яку можуть привносити лобісти у процес прийняття виважених рішень політичними гравцями. Але погодитися можна з єдиним - Вашингтон без лобістів уявити собі просто неможливо. Наскільки розвинута ця діяльність кажуть за себе цифри - у місті у 2007 році було зафіксовано біля 30 тисяч зареєстрованих лобістів. І хоча лобістська діяльність піддається останнім часом дуже жорсткій критиці в силу чисельних резонансних скандалів за участю відомих особистостей, лобісти продовжують активну діяльність, і їх статки в минулому році склали близько трьох мільярдів доларів.

Становлення лобізму у США має дуже глибоку історію. По-перше, лобізм захищено Першою поправкою до Конституції США, прийнятою у 1789 році, яка гарантує, зокрема, право громадян звертатись до офіційних органів державної влади із петиціями (повний текст наведено у преамбулі статті). По-друге, існує ряд нормативно-правових актів, які регламентують діяльність лобістів, надають їм певні права та встановлюють зрозумілі обмеження. Окрема процедура реєстрації передбачена для лобістів, які представляють інтереси іноземних клієнтів, до числа яких входять компанії, організації, фонди, політичні партії та навіть уряди інших держав. До речі, за даними відкритих інформаційних джерел, у минулому році у Вашингтоні були представлені різними лобістськими структурами, зокрема, український уряд, Блок Юлії Тимошенко та особисто - Віктор Янукович і Едуард Прутник.

Важко заперечити той факт, що в Україні активне використання цього терміну у побуті бізнес- та особливо політичними колами, вільне трактування та маніпулювання цим поняттям призвело до його девальвації серед громадськості та автоматичного прирівняння лобізму до такого явища, як корупція.

Але головне, що в наших умовах це важко спростувати тому, що ми навіть не можемо собі уявити, скільки дзвінків, ланчів, таємних зустрічей, спільних відвідин саун, організацій рибалок та сумнозвісних полювань відбувається протягом кожного робочого, вихідного або святкового дня за участю політиків, державних службовців усіх рівнів та представників комерційних компаній, прибуткових та неприбуткових організацій тощо із пропозиціями допомогти у вирішенні деяких питань, безумовно, за отримання «деякої» винагороди. Сенс, вкладений у категорію «деякої», іноді сягає половини від суми так званого замовлення.

Цікаво, що попри перманентні намагання відокремити бізнес від влади рівень корупції в Україні тільки зростає. Але доброю ознакою є поступове зростання суспільної думки і намагання багатьох політиків серйозно підійти до розробки законодавчого підґрунтя щодо впровадження та регулювання лобістської діяльності в України, бо, перефразуючи слова класика, - якщо корупцію не можна подолати, її можна направити у цивілізоване русло, яким і є може бути лобізм.

За результатами проведених досліджень, разом із телевізійною компанією «Інтер» було розроблено проект «Конгрес за ширмою», спрямований продемонструвати, по-перше, механізми та шляхи відповідальності членів Конгресу перед своїми виборцями на прикладі життєвого досвіду окремих представників нижньої палати Конгресу та поглядів неурядових організацій та аналітичних центрів, по-друге, сутність і принципи лобізму у Сполучених Штатах із залученням коментарів представників провідних лобістських організацій та груп. Хотілося б сподіватися, що серія короткосюжетних фільмів знайде свою цільову аудиторію і посприяє врахуванню позитивного світового досвіду у процесі прийняття відповідних рішень вітчизняними політичними гравцями.

www.podrobnosti.ua/podrobnosti/2008/06/29/536098.html

www.podrobnosti.ua/podrobnosti/2008/07/06/537826.html

Денис Базілевич