Освіта та наука в Україні на шляху до громадянського суспільства

Ukraine’s Education and Scholarship Heading towards a Civil Society

Базилевич Роман

Bazylevych Roman

Національний університет "Львівська політехніка"

E-mail: rbaz@polynet.lviv.ua

Перехід до громадянського суспільства є основною метою сьогодення в Україні. Це не простий шлях, що вимагає суттєвого переосмислення традицій, перегляду набутих стереотипів та значних зусиль у подоланні існуючих поглядів на управління практично в усіх напрямках сучасного суспільного життя. Не всі галузі суспільства є однаково готовими до сприйняття нових, нетрадиційних для нас підходів, що не були притаманні радянській дійсності. Існуючі методи управління склалися вже протягом багатьох десятиліть та практично зазнали незначних змін у наш час. Напевно, найбільш придатною для цього є освіта та наука, де зосереджений найвищий інтелектуальний потенціал суспільства. Ця галузь визначає майбутнє держави на багато років уперед, і, в зв’язку з цим, повинна в першу чергу зазнати істотного вдосконалення.

Доцільно зупинитися на трьох проблемах: удосконалення управління освітою, вдосконалення управління наукою та формування громадських організацій, які б брали безпосередню участь у вирішенні двох попередніх проблем.

Щодо управління в освіті:

1. Суттєве розширення автономії університетів. Передача значної частини повноважень міністерства безпосередньо в університети. Рівень автономії повинен залежати від рівня акредитації університету.

2. Найбільш кваліфікована частина викладачів (професори, які мають таке вчене звання та наукову ступінь доктора наук) повинна працювати на постійній основі.

3. Забезпечення академічної свободи для викладачів, що є першою найбільш важливою та необхідною засадою функціонування університетів у розвинутих демократичних країнах.

4. Найвище управління університетами забезпечується Професорською радою (сенат – в інших країнах), в яку входять всі без будь-якого винятку викладачі найбільш високої кваліфікації – професори, які мають таке наукове звання та ступінь доктора наук.

5. Кожен університет має Наглядову раду, яка постійно оновлюється і формується виключно з представників громадських організацій (наукових, жіночих та молодіжних товариств, обласних та міських рад), які є найбільш авторитетними в конкретному регіоні.

Щодо управління наукою:

1. Суттєве вдосконалення діяльності ВАК. Заміна Спеціалізованих рад для захисту дисертацій Експертними радами, що складаються з невеликої кількості фахівців (5-7), чия наукова спеціалізація найкраще відповідає специфіці дисертації.

2. Передача значної частини повноважень в управлінні наукою громадським Науковим товариствам. Вагоме залучення Наукових товариств до прийняття рішень на всіх рівнях суспільного життя, включаючи діяльність державних організацій.

3. Розширення ролі та підвищення якості конкурсів для отримання грантів на виконання наукових проектів.

4. Суттєве розширення міжнародного наукового співробітництва з виділенням належних коштів для участі науковців у такій діяльності.

Пропозиції є рамковими та будуть конкретизовані в доповіді.

Інноваційно-освітні кластери як модель суспільно-економічного розвитку України ХХІ століття

Novel Educational Clusters as Models of the Socio-Economic Development of Ukraine in the 21^st Century

Бакушевич Іванна

Bakushevych Ivanna

Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій

E-mail: ivanna@post.com

Коли подивитись на глобальні зміни у світовій економіці та національних економіках країн Європи, Америки, Азії, можна спостерігати, що старі економічні методи розвитку починають потроху здавати свої позиції. Завдяки інтернаціоналізації капіталу, кордони ще існують лише у фізичній формі. Увесь розвиток людства, у тому числі й у сфері економіки, вже визначається і найближчим часом дедалі більше визначатиметься двома фундаментальними процесами: розвитком нових технологій, у першу чергу інформаційних, і швидкою глобалізацією суспільно-економічних процесів, що опирається на цей розвиток. Інформація та знання стають основою економічного розвитку, створення нової форми суспільних відносин „економіка знань”, не обмеженої в територіальному просторі.

Характерними ознаками економіки, яка базується на використанні знаннєвих чинників є домінування у структурі ВВП високотехнологічних галузей та інтелектуальних послуг, формування переважної частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, високий рівень капіталізації компаній, основна вартість яких формується завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальній складовій. У сучасному світі провідними ресурсами розвитку стають інтелект і фінанси, які стали найбільш мобільними. Причому в умовах сучасних комунікацій вони стають взаємозалежними і гранично мобільними. Ця їх мобільність вимагає поглинання все нових просторів, що спричиняє постійну експансію інтелекту і капіталу за межі свого звичного простору. Це, у свою чергу, змінило характер співпраці між країнами розвинутими і тими, що розвиваються, до яких безперечно ми відносимо Україну: творче освоєння одних іншими за допомогою безпосередніх інвестицій у реальний економічний сектор почало поступатися місцю руйнівному освоєнню території шляхом вилучення фінансових та інтелектуальних ресурсів.

Потрапивши під вплив нового, "інформаційного" імперіалізму, Україна безповоротно втрачає не лише важливі інтелектуальні ресурси розвитку, але й саму здатність їх виробляти, відновлювати, що становить безпосередню загрозу. Отже, суттєвим обмежувачем розвитку нашої країни є темпи якісної заміни найважливіших ресурсів людського розвитку інформаційними технологіями. І тут зусилля одного сектора економіки – національного ринку інформаційно-комунікаційних технологій – замало. Потрібні спільні зусилля освіти і наукових установ, бізнесу, громадських організацій, інститутів правління на державному та особливо на регіональному (місцевому) рівнях, пошук нових механізмів їх взаємодії як всередині країни, так і за її межами. На нашу думку провідна роль тут належатиме новим моделям формування мережевих (кластерних) структур. Кластерний підхід здатний найбільш принципово змінити зміст державної промислової, інноваційної політики.

Інноваційно – освітні кластери мають стати інструментом стратегічного розвитку країни, а їх активне використання в усіх галузях економіки – підґрунтям для сталого розвитку, оздоровлення всієї національної економіки. Особливо важливим у цьому контексті постає міжнародне співробітництво. Міжнародний досвід свідчить, що кластерний підхід стає основою для конструктивного діалогу між представниками підприємницького сектору та держави. Він дозволив підвищити ефективність взаємодії приватного сектору, держави, торгівельних асоціацій, дослідних та освітніх закладів в інноваційному процесі.

В доповіді пропонується механізм реформування індустріального та соціального сектору за допомогою інноваційно-освітньої кластерної моделі.

Відповідність та відповідальність як фаховий, соціальний та правовий аспекти українського сучасного суспільного розвитку

Relevance and Responsibility as Professional, Social, and Lawful Aspects of Contemporary Ukrainian Social Development

Бордюк Людмила

Bordiuk Liudmyla

Національний університет "Львівська політехніка"

E-mail: lyudmila.ukr@gmail.com

Суспільству сталого розвитку, наміри про створення якого декларує Україна, притаманною є тенденція до покращення якості життя громад та суспільства. Це, у свою чергу, пов’язано із поняттями відповідності та відповідальності членів громади, як пересічних громадян, так і державних службовців та урядовців найвищого рангу, зайнятих у сфері освіти, охорони здоров’я, виробництва, надання послуг тощо.

Поєднання відповідності посаді як належного рівня підготовки, освіти, вміння, професійної кваліфікації, фахових якостей тощо та відповідальності як усвідомлення своєї ролі та функції у суспільстві є запорукою суспільного прогресу.

Соціальну відповідальність громадян, від санітарки до міністра охорони здоров’я, від дільничого міліціонера до міністра внутрішніх справ, потрібно регулювати суспільними важелями та законодавчими актами. Оскільки суспільні важелі (суспільна думка, громадське схвалення чи осуд) майже втратили свій вплив в українському суспільстві, необхідно реально посилити та задіяти законодавчі акти для запобігання, унеможливлення та покарання фахової невідповідності та безвідповідальності, недбалості та корупції, що мають серйозні наслідки та завдають матеріальної та моральної шкоди членам українського суспільства.

Пропонуються деякі шляхи вирішення поставленої проблеми.

Перспективи викладання англійської мови (ELT, ESP)

Prospects in Teaching English (ELT, ESP)

Борисенко Оксана

Borysenko Oksana

Донецький національний університет

E-mail: cborisenko@mail.ru

Huge changes have been taking place in all spheres of life. Thanks to modern technology, distances disappear. Various political and economic processes are uniting countries and peoples. A united Europe is a reality.

Ukraine joined the Bologna Process and became a member of the European Higher Education Area. The process implies mobility of Ukrainian students and academics, their participation in various international projects, exchange programs, their competitiveness on the international labor market. Are these things possible without a proper command of the language of international communication? What does it mean? Is it possible to measure language proficiency?

Yes, it is. The Council of Europe published a fundamental study, Common European Framework of Reference for Languages: Learning, Teaching, Assessment [1] (CEF). It distinguishes and describes levels of proficiency in any modern language in terms of what an individual can do using the language. There are six main levels of proficiency starting with the lowest one, A1 to the highest, C2 [1, 24].

CEF has identified the number of academic hours required for the transition from one level of proficiency to another, a higher level. It is 200-250 hours [2, 2] (as compared to an average undergraduate English course at my university which is 150-200 hours).

International documents contain requirements for language proficiency levels in academic and professional environments worldwide [2,2]. For instance, for lawyers to be able to apply English in their profession or to take a Master’s degree course abroad they should have at least C1 or even C2 level of English proficiency. It is not so difficult to figure out that 600-750 hours of classes are required for a student who enters the university with A1 level of English proficiency in order to achieve C1 level.

When students enter the university they are tested, and their initial proficiency level is measured against the CEF scale. All students are informed about their results. It is clear that if you want to be competitive as a specialist, you must work hard. You need go beyond the compulsory English courses and continue attending extra classes, language courses, etc.

Success in education depends not only on students, their hard work and motivation. The issue, what to teach and how to teach, remains on the agenda. On the one hand, united Europe, the Bologna Process and society requires of specialists who are university graduates that they should be able to communicate in their academic and professional fields. On the other hand, CEF is a map for language teaching and learning. Putting all these things together, a group of Ukrainian university teachers developed a national ESP Curriculum for University Students (project of the Ministry of Education and Science of Ukraine and the British Council, Ukraine) [2; 3]. For the first time, this curriculum takes into consideration the real needs of students. For the first time, it is aimed at not just teaching the language, but at developing communicative competence, and an ability to use the language in academic and professional areas that open the doors to competitiveness and mobility.

Often we do not notice changes around us, and we are skeptical about what we have. Change is a slow process; it does not come overnight. If we are careful we can notice huge changes in teaching English. I am convinced that these changes have been possible only thanks to cooperation with the international ELT community, participation in international projects, conferences, workshops, exchange programs, and the access to information and experience, which is available to Ukrainian teachers today.

1. Common European Framework of Reference to Languages: Learning, Teaching, Assessment. 2003. Council of Europe, Modern Languages Division, Strasbourg: Cambridge University Press.

2. English for Specific Purposes (ESP) in Ukraine. A Baseline Study. 2004. Ministry of Education and Science of Ukraine. British Council Ukraine, Kyiv: Lenvit.

3. English for Specific Purposes (ESP). National Curriculum for Universities. 2005. Ministry of Education and Science of Ukraine, British Council Ukraine, Kyiv: Lenvit.

Мова та процес глобалізації

Language and Globalization

Булатецька Людмила

Bulatetska Lyudmyla

Волинський державний університет імені Лесі Українки

E-mail: bulat22@hotmail.com

Сьогодення знаменується черговою зміною перспективи бачення ролі мови у глобалізованому суспільстві: мовні явища розглядаються під антропоцентричним кутом зору (мова досліджується у нерозривному зв’язку із мисленням, культурою, світоглядом не тільки окремого індивідуума, але й мовного колективу (гомогенного та гетерогенного). Таким чином, розбіжності між мовами є чимось більш глибоким, ніж просто мовними, вони виступають, по суті, різним баченням світу.

Мовні парадигми не відкидають одна одну, а накладаються, співіснують. Мова-– це знаряддя культури, її духовний інструмент, що формує свого носія, сприяє його баченню світу, адже цей світ зафіксований в мовних формах. Ми оцінюємо звичаї та особливості інших народів крізь призму своєї етнічної системи цінностей.

Нині англійська мова справедливо вважається транснаціональною мовою науки, культури, політики. Серед представників європейської науки, культури, політики англійська мова не є рідною, тому англомовний дискурс як термін варто розглядати ширше, ніж англо-американський.

Нерідко лінгвістичні структури рідної мови переносяться на іноземну (англійську), сприяючи чи гальмуючи розуміння світовою спільнотою викладеної інформації. Таким чином, створюється певна дискурсивна модель, що зазвичай є культурологічно та політично обґрунтованою. Текстова та пропозиційна асиметрія не завжди узгоджується з приписуючими правилами нормативної граматики, оскільки її адекватність варто інтерпретувати з позицій, що виходять за рамки мовних алгоритмів та правил. Доцільність вживання окремих усталених граматичних норм стає послабленою, оскільки комунікація диктує інші засади доцільності їх порушення, ними є прагматика соціальних та культурологічних принципів співіснування суміжних, а іноді й відмінних сутностей. Те, що легко пояснити виходячи з граматичних правил, в нових умовах спілкування стає непереконливим аргументом, бо в дію вступають прагматичні принципи. В лінгвістиці це кваліфікується як граматикалізація (чи надграматикалізація). Остання має діахронічні засади, але такі зміни особливо чутливі в синхронному зрізі: прагматичні принципи затінюють граматичні правила. Нерідко вони настільки функціонально сильні, що потребують додаткових пояснень. Останні виходять за рамки чисто мовні і “безцеремонно” вриваються у царину іншої культури, соціуму, політики. Така пріоритетність позамовного контексту мусить маркуватись мовними формами, але вже в її збагаченому іншою культурою глобалізованому варіанті. Парадигма глобалізованої мовної форми в стані творення. Вона належить до сфери дослідження прикладної лінгвістики в її широкому розумінні і потребує знань як мовного, так і широкого енциклопедичного, міждисциплінарного характеру, широкої позамовної ерудиції, яких вимагає глобалізований світ від сучасного лінгвіста.

Суспільні організації та їх роль у демократизації та побудові громадянського суспільства в Україні

Role of Social Organizations in Democratization and the Building of a Civil Society in Ukraine

Венгер Наталія

Venger Natalia

Дніпропетровський національний університет

E-mail: ostasheva@aport2000ru

В теперішній час Україна має дві альтернативи майбутнього: або стати зразком для побудови ліберально-демократичної моделі суспільства для країн колишнього Радянського Союзу, або погрузнути в корупції та економічній стагнації. Цей вибір залежить від успішності процесів розбудови громадянського суспільства у державі.

Повільність розвитку України у різних сферах життєдіяльності держави частково пояснюється їх «елітарністю», тобто більшість процесів у державі відбуваються за ініціативою еліти, та за «пасивною» підтримкою народу. Рушійною силою нинішніх реформ є еліта, до того ж, переважно політична. Ключове значення для інтенсифікації процесів формування громадянського суспільства є включення пересічних громадян у процеси розвитку держави, так зване «громадянське включення».

Під сферою активності громадянського суспільства та окремих суспільних організацій ми розуміємо можливість реалізації різноманітних (політичних, економічних, культурних) суспільних інтересів, які не пов`язані з діяльністю владних структур. Громадянське суспільство є важливим фактором демократизації сучасної держави, який формує механізм соціальної взаємодії держави, об’єднань, суспільних рухів та публічної комунікації. Участь громадян у цій сфері дозволить кожному громадянину впливати на політичні та економічні процеси у державі, підняти рівень свідомості, підвищити рівень життя, відчути гідність та повагу за свої дії, гордість за країну. «Діюча», «активна» (тобто сублімована у реальні поступки) суспільна свідомість громадян повинна стати важливим фактором життя в Україні, забезпечити високу правову якість життя.

«Громадянське включення» можливе через схему: 1) персональні інтереси, які потребують першочергового вирішення; 2) активізація та мотивування персональних потреб; 3) об’єднання людей із спільними інтересами. Можливим є утворення громадських організацій, складених за різними ідеями, цілями, які не протирічать законодавству. Діяльність організацій полягає у лобіюванні інтересів названої організації (групи людей), вирішенні проблем на місцях, едвокасі – діяльності. Для політичного або соціального включення потрібен певний рівень соціальної згуртованості, наявність лідера та ідеї, що об’єднує. Відсутність практики замінюється моніторингом з боку більш досвідчених організацій, можливо закордонних партнерів.

Громадські організації надають більше можливостей для ефективного вирішення штучних проблем. Певний шлях залучення закордонних інвестицій. Пошук міжнародних донорів. Кошти – в руки громад, а не держави, на виконання реальних проектів та потреби реальної людини.

Відповідальність академічної інтелігенції за формування демократичного суспільства. Утворення громадських організацій у вищій школі. Участь інтелігенції у формуванні громадянського суспільства. Демократія в Україні без суспільних організацій – це лише абстрактна ідея.

"Криза культури”: Симптом занепаду чи етап системної трансформації?

“Cultural Crisis” – A Sign of Decay or a Stage of Systematic Transformation?

Висоцька Наталя

Vysotska Natalia

Київський національний лінгвістичний університет

E-mail: vysot@iatp.kiev.ua

У словосполученні “криза культури”, що сьогодні звично вживається для характеристики її сучасного стану як в Україні, так і у глобальному масштабі, проблематичні обидві складові. “Криза” (від грецького krinein – “розділяти”), як відомо, означає, насамперед, поворотний момент у хворобі, після якого хворий може як померти, так і одужати. Щодо культури, то цей термін на позначення категорії, яка, власне, постала як така лише у позаминулому столітті, є одним з найбільш полісемантичних у тлумачних словниках. Як правило, дефініції культури тяжіють до одного з двох полюсів: антропологічного, де вона розуміється як сума поведінкових моделей, мистецтв, цінностей, вірувань, інституцій та інших продуктів праці та думки, притаманних даному народу, що передаються соціальним шляхом, чи духовно-елітарного, тобто залишеного нам у спадок ХІХ століттям поняття високої культури як “сукупності мистецтв та знань” (Т.Карлайл), або “найкращого з того, що було мислене та сказане у світі” (М.Арнольд). Вочевидь, ідея кризи культури стосується саме цього, другого її трактування, яке має гуманітарно-ціннісне наповнення.

Інструменталізація знання, на якій одним з перших наголосив понад чверть століття тому Ж.-Ф.Ліотар, перетворення його на ринковий товар, відрив процесу набуття знань від процесу формування особистості (Bildung), які у традиційному суспільстві були нерозривно пов’язані, дійсно ставить під загрозу наше розуміння “культури” та механізми її суспільного відтворення. У цьому контексті варто подивитися на шляхи подолання (або, принаймні, “приручення”) цієї кризи, пропоновані зарубіжними теоретиками (У.Еко, М.Берман, Д.Гіллорі та ін.).

Водночас, хоча нам – викладачам, науковцям, тобто “людям книги”, досить важко з цим змиритися, у нас на очах (у буквальному сенсі) виникають нові культурні парадигми, породжені медіа-цивілізацією. Перенесення центру ваги з вербальної культури на візуальну, симбіоз елементів “високої” та масової культур бачиться, принаймні, на найближчі десятиліття, незворотнім процесом, який вимагає від нас не лише протистояння з позицій непохитних прихильників “Гутенбергової галактики”, а й певної гнучкості. Завдання гуманітаріїв у цих умовах може полягати у деконструюванні позірної когнітивної прозорості відео-образів, у демонструванні студентам їхньої (політичної) ангажованості через аналіз та інтерпретацію технологій їх створення та впливу.

Крим як реґіональний проект України: проблеми та можливості

Crimea as a Regional Project of Ukraine: Problems and Possibilities

Габріелян Олег

Gabriyelyan Oleg

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

E-mail: gabroleg@mail.ru

1. Український проект у XXI столітті, безумовно, являє собою комплексний феномен. Він має охопити не лише різні аспекти соціального життя, включеність країни до міжнародного контексту світових процесів, але й таку важливу складову як реґіональне розмаїття, що значною мірою визначає її новітню історію. Для майбунього України кримський проект є ключовим.

2. Історія освоєння Криму може навчити багато чому. Принаймні, вона з достатньою ступінню точності може спрогнозувати завдання, що постануть перед Кримом та Українською державою в найближчій перспективі. Нижченаведене звернення до минулого має прагматичний інтерес. Реперні точки історії дозволяють продовжити “графік” розвитку Криму в майбутньому.

3. По суті, головним питанням, що нами поставлене, що збирається держава робити з Кримом? Чи є в неї кримський проект? На зорі незалежності кримською елітою була висунута низка таких проектів. З далечі минулих років на них можливо дивитися як на романтичні, хоча серед них були й досить прагматичні. В тих проектах було головне – Криму необхідний свій ексклюзивний проект. Чому свій та ексклюзивний? По-перше, без активного залучення кримчан будь-який зовнішній проект буде приречено на провал. Він має не тільки передбачати залученість до реалізації проекту населення, але й співавторство кримської еліти. По-друге, ексклюзивність проекту пояснюється самим статусом Криму в складі України. Пропозиції спільних законодавчих рішень для Криму часто виявляються неприйнятними. Автономії потрібен проект національного рівня, що став би відповіддю держави на виклик часу та місця, що потребують соціокультурного механізму побудови майбуття Криму. Україна, як держава, має запропонувати такий проект, тим самим стати соціокультурним лідером на півострові. Таке право вона має як держава, що відповідальна за розвиток свого реґіону, і зобов’язана реалізувати це право. Якщо Україна не запропонує такий проект, то його запропонують інші. В тому числі, кримські татари запропонували свій варіант проекту майбутнього Криму. Але він поки-що не підтриманий переважною частиною населення Криму.

4. Можливо пояснити, чому всі запропоновані раніше проекти виявилися нереалізованими. Головна причина навіть не в тому, що вони були “наївними”, а що їхній час не настав. Треба було пройти крізь час руїн, поділити власність та владу, вийти до нинішнього обрію аби спробувати знов визначити реальну політику щодо Криму. На жаль, окреслені процеси ще не завершилися, але вже вичерпаний і ліміт часу для розробки такого проекту. Настав час запропонувати український проект освоєння Криму. Наївно передбачати, що все якось владнається саме по собі. Історія Криму такого не знає. Усе володіння Кримом і його освоєння передбачало свій формат існування цієї території та його населення.

5. Для Криму на сьогодні можливий тільки такий сценарій, коли СК-лідером буде не той або інший етнос, а сама держава. У неї просто немає вибору, інакше вона може втратити цей реґіон. Тому риторичні міркування про громадянське суспільство, мультикультуралізм, реґіональну ідентичність – кримчани, як складової частини національного (державного) кримського проекту стають більш ніж актуальними. Тоді кримська конституція як регламент політичного буття Криму, доповнюється проектом як програмою його соціокультурного, у широкому сенсі існування. Крим як територія України набуває кореневі ідеологічні сенси, що прийнятні як державі, так і більшості населення Криму. Загалом це вписується до парадигми трансформації України в контексті сучасних геополітичних змін.

6. Політика України щодо Криму була б віртуозною, якби вона змогла врахувати геополітичні інтереси своїх сусідів і залучити до реалізації цього проекту Європу, Росію та навіть Туреччину. Це цілком можливо, якщо врахувати компліментарність їхніх інтересів. Форми реалізації проекту можуть бути цілком різноманітними: оффшор, туристична, рекреаційна зона, літній політичний міжнародний центр та інше. Проблема в тому, що ця територія потребує особливої уваги від тих, хто буде реалізовувати цей проект.

Трудові спілки і демократія в Україні

Labor Unions and Democracy in Ukraine

Горлянський Сергій

Gorlyansky Sergiy

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

E-mail: gor@crimea.edu

The problem of Ukrainian labor relations is defined within the context of the formation of a civil society and the transition of former socialist states to democracy. The quantitative and qualitative analysis of trade-union documents, sociological surveys and statistical data leads to the following conclusions. Democracy in trade unions and democracy in the state is in mutual direct dependence (positive relationship). This dependence has a dynamic, inertial character. The Ukrainian democratic state continues to be in a stage of formation. The level of democracy in trade unions lags behind the level of democracy in the state.

Collective agreements in Ukraine engulf most workers but are not effective. Labor unions cannot protect their members’ interests. This inability has its indicators and reasons. Reduction of membership and an increasing gap between low and high salaried persons are the signs of labor union insolvency. The share of wages in the gross national product is much less, than in other European countries. Low wages cause reductions in the population of Ukraine. High unemployment hinders economic development. Ukrainian labor unions are inefficient mass organizations that cannot be recognized as democratic.

The Ukrainian trade-union elite does not consider western standards. It is not interested in mastering liberal-democratic values. Many trade-union bosses are previous active Communist Party functionaries and are not sincere democrats. A part of trade-union leadership was discredited by the appropriation of trade-union property at a cost of more than 2 billion dollars. New leadership of the Federation of Labor Unions of Ukraine, which came to power after the Orange Revolution, remains unknown to the people of Ukraine.

Also elections of trade-union leaders in Ukraine are not democratic. Many elections are conducted without advance notice of alternative candidates. Elections of leaders, including the chairmen of union bureaus are delegated. Voting by a show of hands is still used in elections of union leaders. This is a violation of a main principle of democratic society, namely the secret vote. Thirdly, labor leaders depend upon administration, merge with it and do not support democracy that threatens their own interests.

Ukrainian labor union leaders are not held accountable. Union members know little about the types of activity of their organizations. Most members know only the leaders of their shop organizations and do not know the leaders of a particular labor union branch. Most trade-union members are not informed about the union constitution, regulations, or maintenance of collective agreements.

The existent elite preserves the inheritance of the communist past – bureaucratic tendencies in labor unions. Positive influence of trade unions on democracy in Ukraine is limited. In Ukraine, trade unions have to some degree discredited themselves and therefore the transition to democracy has been delayed.

Якісна вища технічна освіта як гарантія сталого інноваційного розвитку України в XXI столітті

Quality Higher Technical Education – Ukraine’s Guarantee of Continued Innovative Development in the 21^st Century

Горовий Олексій

Gorovyy Oleksiy

Форум молодих лідерів України

E-mail: gorovyy@gmail.com

Серед стратегічних планів розвитку будь-якого сучасного відкритого громадського суспільства належне місце має бути відведене проектам націленим на постійний розвиток освіти нації. Інтелект нації – це її стратегічний капітал. Особливо це стосується країн, які пройшли тяжкий шлях кардинальних суспільно-політичних та економічних трансформацій. Я переконаний, що для України, яка має більш ніж п’ятнадцятирічний досвід перехідного періоду, саме питання розвитку якісної технічної освіти є стратегічним у контексті забезпечення сталого інноваційного розвитку нашої держави, джерелом її економічного зростання та національної безпеки в XXI столітті. Навіть поверхневий аналіз стрімкого економічного розвитку “азійських тигрів” (Японія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) вказує на те, що інтелектуальна складова секторів економіки країни є одним з найсуттєвіших та необхідних чинників виникнення “економічного дива” та подальшого стабільного розвитку.

На жаль, сучасний стан вищої технічної школи в Україні дає привід для песимістичних прогнозів. Проблема виглядає ще гострішою в тому аспекті, що підготовка якісного інженера вимагає більше часу та коштів ніж, наприклад, підготовка економіста, юриста або менеджера. Очевидним є факт, що успішність підготовки інженерів у вищих закладах освіти безпосередньо пов’язана з рівнем знань з математики, фізики, хімії, які були набуті студентом у середній школі. Отже, комплексність проблеми розвитку вищої технічної освіти безумовно включає в себе підвищення рівня середньої освіти в напряму природничих наук. Саме довготривалість та перспективність підготовки інженерів вимагає розробки ґрунтовної програми розвитку цього напряму освіти в Україні. Я ні в якому разі не виступаю проти загальної тенденції щодо гуманітаризації вищої освіти. Але той факт, що за останні десять років в Україні було підготовлено майже стільки економістів та юристів, скільки випустили усі університети країн Європейського Союзу за той же час, вказує на явний дисбаланс у підготовці українськими університетами та інститутами спеціалістів різних професій. Вже сьогодні український ринок праці є перенасичений вище названими спеціалістами та потребує підготовлених за світовими стандартами інженерів.

Чи є податкова система України на початку ХХІ століття ефективною?

Is Ukraine’s Current Tax Code Effective?

Дема Дмитро

Dema Dmytro

Державний агроекологічний університет

E-mail: ddema@academy.zt.ua

Проблема, що пропонується до розгляду не є простою як для України, так і для більшості країн світу. Сплачувати податки ніхто не хоче. Просто в країнах з розвиненою демократією законодавство зобов’язує це робити. А хто не робить це добровільно, той сплачує великі штрафи і має громадський осуд. Звичайно, Україна за цей короткий час самостійності багато зробила, щоб вдосконалити свою систему оподаткування та наблизити її до кращих податкових систем світу. Разом з тим, сплата податків в Україні не є тим явищем, яке піднімає платника податку на найвищу ступінь в суспільстві. Навпаки, не платити податки для багатьох бізнесменів є щось на зразок героїзму. Результатом цього є велика тіньова економіка, ріст числа українських мільйонерів. На нашу думку, сплачувати податки повинні всі, хто працює, має свій власний бізнес, володіє майном і т.п. Адже податки, це бюджет країни, а точніше гроші для виконання функцій держави.

З іншої сторони, щоб була справедливість щодо сплати податків, необхідно всіх щодо оподаткування поставити в рівні умови. Сьогодні чесно сплачує податки той, хто одержує гроші, як правило заробітну плату, в касі підприємства чи банку на свій особистий рахунок. Більшість громадян України здебільшого уникають повної сплати податків. І в цьому їм сприяє держава, запропонувавши різного роду спрощені механізми оподаткування. Вважаємо, що чесне та об’єктивне ставлення до сплати податків може бути досягнено завдяки повному обліку доходів громадян, доходів підприємств. Звичайно, співставивши доходи та витрати громадян та бізнесу.

На нашу думку, для входження України в світову економічну спільноту необхідно ще багато зробити щодо удосконалення оподаткування. Питань для дискусії вистачить на чверть ХХІ століття.

Реформа українського корпоративного права як необхідна передумова економічного і політичного розвитку

Reform of Ukrainian Corporate Law as a Pre-Requisite for Economical and Political Development

Єфименко Анатолій

Yefymenko Anatoliy

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

E-mail: yfant@i.com.ua

1. Теорії Path Dependence (шляху, за яким розвивалося корпоративне право)– Ethical (етична) та Political (політична).

2. Особливості правової системи СРСР та правосвідомості радянської/української бюрократії.

3. Системні вади Закону „Про господарські товариства”.

4. Катастрофічні наслідки приватизації в умовах недосконалого корпоративного законодавства.

5. Господарський кодекс, як рецидив командно-адміністративної економіки.

6. Проблема „рейдерства” по-українськи.

7. Шляхи та механізми вдосконалення корпоративного права.

Духовні основи світоглядної культури здоров’я сучасної людини

Spiritual Foundations of the Worldview of the Physical State of the Contemporary Person

Жовніренко Лідія

Zhovnirenko Lidiya

Донецький інститут соціальної освіти

E-mail: gippokrat41@mail.ru

.

Проблема духовного відродження нації набуває все більшої актуальності та є основою наших досліджень, фрагмент яких ми представляємо. У різні історичні епохи перевага в педагогічній системі віддавалася фізичній, моральній чи інтелектуальній складовій. Сьогодні пріоритети в освіті та вихованні потребують чергової корекції в бік відновлення та посилення духовної складової, в першу чергу, у формуванні культури здоров’я.

Все частіше доводиться чути вислів «В здоровому тілі – здоровий дух» як номінацію якогось спортивно-розважального заходу, з одного боку, або як словосполучення, яке суперечить православному світогляду, з іншого боку. Ми до цього часу не замислювалися над його формою чи змістом. Це – нібито аксіома: якщо тіло здорове, то й дух в ньому має бути здоровим.

Виявляється, що історія знаменитого афоризму поринає в далеке минуле стародавнього Риму, а автор – відомий античний поет, сатирик Ювенал (60 – 127 рр. н.е.). Загальновідомо, що період правління Нерона, а потім і Доміціана (а тематика Ювеналових сатир стосується головним чином того часу) характеризувався мерзотними вадами. Ювенал досяг найвищої сили обурення та викриття морального розкладу римських можновладців.

Зіставивши деякі античні педагогічні системи, ми прийшли до висновку, що в усі часи означеного періоду фізичні вправи, спортивні змагання були підпорядковані моральним якостям людини, а не тілесній вроді. Отже, для класика різкої, суворої сатири, поета-мораліста було протиприродно висловлювати гасла, які йому приписують сучасники.

Таким чином, ще в античний період склалася певна гармонія в системі освіти та виховання: держава забезпечувала повноцінну фізичну культуру (соматичне здоров’я), високий рівень інтелектуальної освіти (душевне здоров’я), віддаючи перевагу моральному вихованню (духовне здоров’я). Таке співвідношення в педагогічній системі далекого минулого ми вважаємо оптимальним, гідним для наслідування. Тому переконані, доцільно уже сьогодні консолідувати зусилля всіх зацікавлених осіб із метою відродження духовності в усіх сферах життя та збереження здоров’я нації. Можливо, й не варто винаходити іншу національну ідею, бо при відсутності здоров’я і, як наслідок, - повноцінного життя, все інше втрачає сенс.

Проект "Леополіс" – електронний архів мистецтва України: теперішній стан та перспективи подальшого розвитку

Leopolis Project, an Electronic Archive of Ukrainian Art - Its Current State and Future Development

Жук Ігор

Zhuk Ihor

Український Католицький Університет

E-mail: ingvar@ucu.edu.ua

Метою Проекту „Леополіс” є розробка науково-навчального електронного архіву, в якому збирається інформація про найважливіші пам’ятки мистецтва, створені в Україні від доби неоліту до сьогоднішнього дня. Цей університетський архів містить описи і зображення тисяч об’єктів мистецтва та архітектури, а також широку допоміжну інформацію, пов’язану з культурою, історією та народом України.

Основу архіву, який формується в межах Проекту „Леополіс”, складають індекси архітектури України (зокрема, християнської архітектури 6-20 ст., а також архітектури замків та фортець); електронні галереї українського іконопису 14-18 ст.; галереї малярства та графіки 19 ст. (зокрема, каталог творів Тараса Шевченка); галереї мистецтва першої половини та середини 20 ст. (творчість О. Новаківського, Р. Сельського та інших видатних художників); розділ, присвячений археологічним пам’яткам Північного Причорномор’я.

На сьогодні документовано бл. 2500 творів архітектури, монументального мистецтва, малярства та графіки, які презентують мистецтво України від 5 ст. до н. е. до другої половини 20 ст. До кінця 2007 р. загальний обсяг електронного архіву збільшиться до 3000 документованих об’єктів.

В рамках Проекту „Леополіс” традиційною формою роботи стали експедиції, які організовуються з метою розвитку колекції цифрових фотографій пам’яток мистецтва та культури України. Протягом 2003-2007 рр. проведено ряд експедицій до м. Києва, Київської, Чернігівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, та до АР Крим. Аналогічна документаційна робота проводилася на терені Львова та Львівської області.

На сьогоднішній день створюються умови для гнучкішого пристосування Проекту „Леополіс” до функціональних завдань кафедр та інститутів УКУ. Відбувається процес перетворення «Леополіса» з суто презентаційного проекту на інструмент реалізації конкретних навчальних та наукових програм. Зокрема, було започатковано курс «Категорії історії мистецтва та електронне документування пам’яток», інтегрований з проектом.

Важливим досягненням було створення на початку 2006 р. двох версій „Леополіса”: базового електронного архіву та архіву-„сателіта”. Функція останнього – бути інструментом університетських студій та забезпечення хостінга, який надаватиметься зацікавленим користувачам з інститутів та кафедр, а також колегам з організацій-партнерів. „Сателіт” – це засіб залучення додаткових операторів до розбудови „Леополіса”.

Передумовою успішного розвитку Проекту „Леополіс” стало постійне оновлення його технічної бази. Зокрема, ефективну розробку проекту забезпечує потужний сервер, кошти на купівлю якого виділив Український науковий інститут Гарвардського університету.

Проект „Леополіс” був задуманий як програма національного комп’ютеризованого реєстру художніх цінностей – як інформаційна система, подібна до Marburger Index в Німеччині, або до Jerusalem Index of Jewish Art в Ізраїлі. В цьому контексті, він може вважатися інтегральним компонентом українського проекту ХХІ століття.

“Прорив” у ХХІ століття через толерантність і порозуміння

“Breakthrough” in the 21^st Century through Tolerance and Understanding

Загірняк Михайло

Zagirnyak Mykhaylo

Кременчуцький державний політехнічний університет ім. Михайла Остроградського

E-mail: mzagirn@polytech.poltava.ua

У визначальні періоди людству завжди не бракувало прогнозів нового бачення світового порядку. Філософи, історики, політологи пропонують свої особливі підходи до вирішення проблем майбутнього. Якщо, наприклад, американський політолог Ф.Фукуяма [1] окреслює перехід у ХХІ століття як “кінець історії”, то С.Гантінгтон [2] пише, що це буде переходова система до мультиполярного світу.

Україна як незалежна держава постала із Радянського Союзу як своєрідної моделі варіативності Російської імперії, імперського мислення й традиційної поведінки громадян великої транснаціональної території.

В українства та його еліти було переконання, що республіка є сильною і багатою ресурсами, які висмоктує радянська імперія. Досить скинути “колоніальне ярмо”, і на ранок люди прокинуться у новій заможній, цивілізованій, щасливій країні. Проте реальність виявилася набагато суворішою. Україна увійшла у глибоку системну кризу у всіх сферах життєдіяльності.

Сучасному українському суспільству притаманна структурна біполярність, яка простежується на світоглядних, соціально-економічних та культурних вимірах і зумовлена: національною структурою населення країни, особливостями історичного розвитку та зовнішнім тиском –загальноцивілізаційними процесами глобалізації. Творення сучасної України відбувається на постсоціалістичних пострадянських засадах, що в своїй основі базувалися на тоталітарному підґрунті, складовою якого було домінування бюрократії, нехтуванні людини та її природних цінностей, нігілістичне ставлення до права, як засобу стримування негативних проявів суспільного життя тощо. Цей процес збігся із глобалізацією.

Україні вкрай потрібна консолідація сил, орієнтованих на становлення і відтворення демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної громадянської та політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії. Важливими етапами на шляху українського суспільства до громадянської консолідації є формування толерантності, поваги до прав людини, вміння долати стереотипи, знаходити компроміс. Необхідно щоб усі українські громадяни знали свої права і обов’язки, могли впливати на зміни в суспільстві, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Актуальним для України є створення умов для громадсько-політичного діалогу сил і секторів суспільства, які мають відмінні інтереси, всебічна підтримка ідеї громадянського миру.

Опора на власні сили, вихід із глобальної кризи завдяки сконцентрованим зусиллям всієї нації ‑ ось шлях України й українців. Як відомо, добре управління залежить не стільки від законів, скільки від особистих якостей правлячих. Механізм управління так чи інакше підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Тобто найважливіший елемент управління – це метод підбору лідерів.

Нагальним завданням є знаходження зв’язків між загальноприйнятими національними вартостями та вартостями кожної із соціальних груп, зокрема, із загальнолюдськими вартостями, забезпечивши таким чином найголовнішу потребу національної безпеки, внутрішній та зовнішній вектори порозуміння і злагоди.

І відмовитися від безпорадного споживацько-спостережливого “маємо те, що маємо”, що штовхає до розчарувань і розкладу, а використавши дещо іншу сентенцію, ‑ “матимемо те, до чого прагнемо, творімо те – що хочемо”.

“В критичні моменти нація, як юрба охоплена панікою, іде за тими, хто вказує їй дорогу, чий голос не тремтить, чиї очі не бігають на боки в шуканні порятунку; за тим, хто знає вихід і має відвагу повести або погнати до нього інших” [3].

Література:

1. Фукуяма.Ф. Конец истории и последний человек. Перевод с английского М.Б.Левина. ‑ ООО “Издательство АСТ”, 2004. – 755 с.

2. Гантінгтон С. Новий світовий порядок у ХХІ столітті: тенденції та європейський вимір // Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 2000. Ч.16. – С.131-142.

3. Донцов Д. Bella sine capite // Літературно-Науковий-Вісник. – 1923. Кн.1.

Проблеми і перспективи політичної реформи

Problems and Possibilities of Political Reform

Зайцев Олександр

Zaitsev Oleksandr

Український Католицький Університет

E-mail: zaytsev@ucu.edu.ua

З 8 грудня 2004 р. в Україні почалася політична реформа, спрямована (за офіційним тлумаченням) на перетворення держави з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську. Розрізнення цих двох форм правління є українським нововведенням, але основний зміст реформи зрозумілий: посилення ролі парламенту і відповідального перед ним уряду і, відповідно, зменшення питомої ваги президентської влади. Проте після введення в дію змін до Конституції з 1 січня 2006 р., а особливо після парламентських виборів у березні того ж року і формування уряду В.Януковича, стали очевидними суттєві недоліки щойно проведеної конституційної реформи. Основні вади нової системи влади такі:

• Двовладдя в системі виконавчої влади: Кабінет Міністрів відповідальний перед Верховною Радою і, по суті, незалежний від Президента, зате голови місцевих адміністрацій напряму підпорядковані Президентові і фактично непідконтрольні урядові.
• Подвійний шлях формування уряду: більшу частину міністрів призначає Верховна Рада, двох міністрів і деяких інших керівників органів виконавчої влади пропонує Президент, але затверджує парламент. В результаті Кабінет Міністрів перестав бути цілісним органом, а вищі посадові особи виконавчої влади розділені за принципом персональної лояльності.
• Пропорційна система виборів в її найпримітивнішому варіанті призвела до диктату керівництва політичних партій над її членами і зведення нанівець впливу виборців на склад і діяльність парламентських фракцій.

Згадані вади породили низку криз влади протягом другої половини 2006 і початку 2007 рр. і, врешті-решт, спричинили велику політичну кризу навесні цього року. Проте було б помилкою вважати основною причиною кризи вади конституційного ладу. Основна причина – жорстка боротьба за владу кількох фінансово-політичних угруповань в умовах відсутності загальноприйнятих «правил гри», яких дотримувались би всі учасники. За таких умов навіть ідеально виписані положення Конституції навряд чи зупинили б ескалацію конфлікту.

Політична криза сприяла поширенню переконання про хибність обраного шляху політичного реформування і необхідність повернення тією чи іншою мірою до президентської форми правління. На мою думку, це було б серйозною помилкою. Український (і не тільки) досвід свідчить, що надмірне зосередження влади в руках Президента за умов відсутності стабільних демократичних традицій веде до авторитаризму і зловживання владою главою держави та його оточенням. За цих умов парламентсько-президентська форма, яка, до речі, відповідає європейським стандартам демократії, є меншим злом, а в перспективі може стати безсумнівним благом.

Тому політичну реформу необхідно продовжувати, зосередившись на вирішенні таких проблем:

• Формування цілісної системи виконавчої влади, уникаючи перетворення системи стримувань і противаг у фактичне двовладдя.
• Реформа пропорційної виборчої системи в напрямі посилення впливу виборців на списки кандидатів (наприклад, система преференцій).
• Категорична відмова від імперативного мандату, який суперечить сучасним нормам демократії.

Основна умова успіху політичної реформи: поточна політична кон’юнктура не повинна домінувати над довготерміновими національними інтересами. Головне навіть не оптимальний політичний устрій, а формування такої політичної культури, коли дотримання норм Конституції, виконання політичних домовленостей тощо стане нормою для всіх.

Трансформування університетської освіти: реконструювання старих і введення нових курсів

Transforming the University Curriculum: Reconstructing the Old and Introducing the New

Запорожець Галина

Zaporozhets Halyna

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

E-mail: yulia624@yahoo.com

Демократичні зміни в політичному та економічному розвитку України ведуть до культурних перетворень, змінюючи людські цінності, традиції, звички. Гендерні ролі також переосмислюються під взаємодією національної та західної культури. Процеси глобалізації та демократичних перетворень поставили перед багатьма причетними до університетської освіти питання про адекватність підготовки наших студентів до життя і роботи в світовому просторі. Студентам необхідно дати знання про різні культурні контексти, що визначаються етнічними і гендерними чинниками (Ластіг 1996, Самовар 1995). Присутність у сьогоднішній аудиторії студентів з різним культурним спадком говорить про нагальність розгляду цього питання. Представники різних національних, етнічних груп привносять до аудиторії різноманітні ідеї, ставлення, тому постає завдання виховати почуття розуміння різноманіття на фоні студентського статусу, що єднає.

Академічна аудиторія стає все більш культурно різноманітною і постає завдання визначити як глобальні економічні, політичні та соціокультурні домінування впливають на навчальний процес (Могхадам 1994, Батлер 1991). Вивчення гендерних ролей звернуло увагу на неузгодженість в різних дисциплінах при дослідженні та аналізі досвіду та статусу жінок (Монк 2000, Розенфельт 2002). В той же час у вік глобалізації різні нації та регіони шукають форми знань, що відображають специфіку регіону і одночасно інкорпорують розуміння глобальних процесів, що впливають на окремо взятий регіон (Хол 1997, Кінг 1997). Такі трансформації є цілком очевидними в царині культурних, історичних та літературних студій, що складають коло моїх наукових інтересів.

Перегляд традиційних курсів з метою розкрити представленість гендерної та етнічної тематики в історії та культурі ставить питання чому вони ігнорувались упродовж багатьох років. Курси, що викладаються мною, базуються на американській жіночій літературі та історії жіночого руху у США та змінюються в контексті соціальних змін та перетворень в українській вищій освіті.

Так, курс ,,Читаємо та інтерпретуємо короткі оповідання американських письменниць” є міждисциплінарним курсом, що максимально інтегрує гендерну та етнічну тематику та ставить на меті допомогти переосмислити усталені норми наших академічних дисциплін. Курс викладається в університеті імені Петра Могили в Миколаєві, і в підготовці якого мені допомагала професор Дебора Розенфельт. Зокрема, в нашому університеті ми маємо можливість користуватися книгами, що є щедрим дарунком фулбрайтівського науковця Гортензії Сіммонс. Також бібліотека має дарунки від інших фулбрайтівських науковців, які відвідували наш університет – Маріани Рубчак, Давида Фліна, Роберта Велера. Ресурси інших університетів набагато бідніші. В моїх планах після написання посібника сприяти його розповсюдженню для використання студентами гуманітарних факультетів університетів України. Таким чином, представити через художню літературу голоси жінок різного етнічного походження, з різним соціальним, політичним та економічним статусом.

Представлений курс набуває особливого значення в контексті змін в українській освіті на шляху до інтеграції в європейський та світовий освітній простір. Українці вчаться жити в глобальній спільноті, яку населяють представники різних культур. Виконання дослідження по інтеграції гендеру та етнічності в освіту буде важливим доповненням до цього процесу. Головна ідея курсу ‑ дати можливість студентам легко себе почувати в будь-якому культурному середовищі. Використання матеріалів з гендерної та етнічної тематики розширить світогляд студентів в межах ‘контактних зон’ (Мері Луіза Прет 1992).

Як показує зарубіжний досвід (Хомський 1997), вносячи матеріали про жінок різних культур та регіонів в навчальний процес розширює межі наших знань і вимагає доступу до нової інформації, перегляду іншої культури, знаходження шляхів до розвитку нового критичного бачення себе і розуміння інших у ставленні до себе.

Посилання.

1. Вutler, Johnnella E., ed. 1991. Transforming the Curriculum: Ethnic Studies and Women’s Studies. Albany: SUNNY Press.

2. Chomsky, Noam, ed. 1997. The Cold War and the University: Toward an Intellectual History of the Postwar Years. New York: New Press.

3. Hall, Stuart. 1997. The Local and the Global: Globalization and the Condition of Postmodern Identity. In Culture, Globalization and the World System: Contemporary Conditions for the Representations of Identity, ed. Anthony D. King, 17-39. Minneapolis: University of Minnesota Press.

4. King, Anthony D., ed. 1997. Culture, Globalization and the World System: Contemporary Conditions for the Representations of Identity. Minneapolis: University of Minnesota Press.

5. Lustig, Myron W. and Jolene Koester. 1996. Intercultural Competence: Interpersonal Communication Across Cultures. New York: Harper Collins.

6. Moghadam, Valentine M., ed. 1994. Identity Politics and Women: Cultural Reassertions and Feminism in International Perspective. Boulder, Colo.: Westview Press.

7. Monk, Janice, and Deborah S. Rosenfelt. 2000. Internationalizing the Study of Women and Gender. Towson, Md.: National Center for Curriculum Transformation Resources on Women.

8. Pratt, Mary Louise. 1992. Imperial Eyes: Travel Writing and Transculturalism. London and New York: Routledge.

9. Samovar, Larry A. and Richard E. Porter. 1995. Communication between Cultures. Belmont: Wadsworth Publishing Company.

Проблеми охорони та користування лісами в Україні і у світі та роль міжнародної співпраці у їх вирішенні

International Cooperation in Protecting and Using Forests in Ukraine and the World

Зібцев Сергій

Zibtsev Sergiy

Національний аграрний університет

E-mail: Sergiy.zibtsev@nauu.kiev.ua

Оцінка стану лісів світу, що проводилася ФАО у період з 1990 року (UN FAO FRA 1990, 2000, 2005) дозволяє отримати певний портрет лісів світу, а також простежити динаміку змін основних показників і проаналізувати стан лісів України у світовому контексті. Згідно останнього дослідження у 228 країнах (з 229 зареєстрованих) росте 3952 мільйони га лісу, що становить 30% загальної площі суші, а на одного жителя Землі припадає 0.62 га. За окремими кліматичними зонами переважають тропічні (46.5%) та бореальні ліси (28,9%), менші площі займають помірні (18%), субтропічні (8,1%) та полярні ліси (0,9).

В останні десятиріччя – в умовах глобалізації та змін клімату стає більш зрозуміло, яку критично важливу роль ліси відіграють у функціонуванні глобальної екологічної системи Землі та їх значення для людства. Екологічна складова включає, перш за все, збереження біологічного різноманіття, забезпечення прісної води та підтримку глобального балансу вуглецю в атмосфері, а отже і клімату. Ліси, особливо тропічні, є екосистемами де існують до 70-90% відомих науці видів наземних рослин і тварин. Понад ¾ доступної води у світі постачається лісовими водозборами. Ліси світу накопичили 283 Гт вуглецю у біомасі і 638 Гт у лісових екосистемах, що обумовлює їх визначальну роль у регулюванні кліматичної системи планети. Економічна складова включає продукти лісу (понад 5000 видів) і, в першу чергу, деревину як джерело енергії та сировину для переробки. Життя не менше 300 мільйонів чоловік безпосередньо залежить від продуктів, що постачаються лісом. Деревина є основним джерелом первинної енергії для 2,6 мільярдів чоловік, а 55% глобального споживання деревини припадає на паливну деревину. Лісовий сектор складає понад 2% світового валового продукту, проте потенційно ця частка сягає 15%.

Інтенсивне користування лісами – особливо за останні 200 років значно змінили склад та зовнішній їх вигляд, їхні еколого-балансуючі функціональні можливості. Праліси (незмінені) ліси складають сьогодні тільки 36%, тоді як модифіковані природні ліси ‑ 53%, ліси створені людиною ‑ 7%. Плантаціями зайняті 4 %, а їх площа тільки за 2000-2005 роки збільшилась на 14 млн. га. Значна частина лісів майже повністю вичерпала свій потенціал як джерело сировини для промисловості та опалення. Більшість країн, що розвиваються, свої лісові ресурси використовують неефективно. Корупція та кримінал є типовими факторами, що впливають на лісовий сектор у багатьох країнах.

Незважаючи на потужні зусилля міжнародної спільноти, ООН, урядів країн, неурядових організацій, динаміка площ лісів у світі як за останні сторіччя, так і на даний час залишається негативною. Упродовж останніх трьох сторіч площа лісів планети скоротилася приблизно на 40%, з яких на три чверті – за останні 200 років. Латинська Америка і Азія втратили 40%, а Африка ‑ 50% лісового покриву. Темпи знищення лісів у тропіках за період 1990-2005 рр. складають 13 млн. га на рік і залишаються на стабільному рівні. Це означає, що планета щороку втрачає 50-130 видів рослин і тварин, суттєво погіршується стан ґрунтів, зростає ерозія, негативні зміни клімату наступають далеко за межі районів інтенсивного знеліснення. Прогноз на майбутнє не обіцяє скорочення темпів знеліснення у тропіках.

Альтернативою цим негативним тенденціям, яку пропонує міжнародна спільнота, є впровадження сталого управління лісами, як екологічно орієнтованого, економічно прийнятного та соціально спрямованого, що повинно сприяти збереженню лісів, забезпеченню потреб суспільства та паритету поколінь. Міжнародні організації і процеси (1992-UN CED, UN Intergovernmental Panel on Forests (1997-2000), UN Forum on Forests (2000-2007), WCESD (1996-2004), Canadian Initiative on Partnership in Forests or on Model Forests та багато інших) розглядають процес сталого управління лісами як високо пріоритетну проблему.

В Україні, як і у багатьох інших країнах, близько 40% лісів було винищено протягом ХІХ-ХХ століть. Великомасштабні посадки лісу, які почалися у другій половині ХХ століття у значній мірі збільшили лісистість, піднявши її рівень до сьогоднішніх 15,7%. Проте вона залишається удвічі меншою у порівнянні з середньоєвропейським або середньосвітовим показником. У зв’язку з цим, на сьогоднішній день Урядом прийнято ряд масштабних програм по лісорозведенню, які повинні забезпечити створення ще двох мільйонів га лісу і таким чином довести середній показник насиченості лісом ландшафтів до 19-20%. Аналіз сучасного стану лісових ресурсів та більшості офіційних статистичних показників дозволяє констатувати, що ситуація в Україні виглядає досить позитивно, не гірше, ніж у сусідніх країнах, а по деяких показниках і краще.У першу чергу, це стосується охорони лісів, організації раціонального користування лісовими ресурсами, відносно оновленої законодавчої бази, лісівничої освіти та науки високого рівня.

Однією з головних проблем українських лісів є зниження їх екологічної та функціональної якості у зв’язку з постійною заміною стиглих природних лісів під час рубок штучними у процесі лісовідновлення. На сьогоднішній день близько 50% українських лісів є штучними – а це дуже багато. Позитивною рисою штучного лісовідновлення є те, що воно дозволяє упродовж 4-6 років після створення сформувати зімкнутий молодий ліс на місті зрубаного. Проте дослідження показують, що структура та біорізноманіття штучно створених лісів ще багато десятиліть відрізняються у сторону спрощення від природних аналогів. Така особливість призводить до виникнення цілого ряду проблем, зокрема втрати екологічних ніш та рідкісних видів, зниження стійкості та продуктивності лісів, погіршення виконання таких важливих екологічних функцій як регулювання стоку води, якості води, охорона ґрунтів, депонування вуглецю та інших.

З метою покращення становища інститут лісового та садово-паркового-господарства НАУ бере участь у цілому ряді спільних проектів, направлених на збереження цього важливого компоненту ландшафту, що було розпочато як результат обміну вченими за програмою ім. Фулбрайта. Значний внесок у цей процес вніс американський фулбрайтер 2003/2004 року Юрій Бігун. Зокрема, можна відзначити спільний проект з Єльським університетом та Лісовою службою США щодо зниження ризику для Києва та прилеглих територій від можливих катастрофічних лісових пожеж у лісах Чорнобильської зони відчуження. Іншою ініціативою є спільний проект з Університетом штату Пенсільванія щодо створення ландшафтно-екологічної інформаційної системи для гірських лісів Криму. Міжнародна співпраця дозволяє застосувати найсучасніші технології для вирішення проблем українських лісів, постійно підвищувати кваліфікацію українських освітян та вчених. З іншого боку, Україна також має певні здобутки, які цікавлять наших закордонних партнерів. Зокрема, це унікальний та позитивний досвід вирощування дібров, який з великим інтересом вивчають у інших країнах. Резюмуючи треба констатувати, що у сучасному світі виникнення нових екологічних проблем глобального характеру, можуть вирішити тільки спільні міжнародні зусилля, обмін досвідом та інформацією. Така співпраця дозволить своєчасно оцінити загрози, розробити стратегію та ефективно протидіяти негативним викликам з метою збереження цивілізації на Землі.

Перспективи громадянського суспільства в Україні та його дискурсивно-етичні перешкоди

The Civil Society Potential in Ukraine and its Discursive-Ethical Difficulties

Карась Анатолій

Karas Anatoliy

Львівський національний університет імені Івана Франка

E-mail: anatolijkaras@yahoo.com

«Український проект у ХХІ столітті» маємо розглядати як принаймні дві групи фундаментальних чинників суспільного розвитку: глобально-цивілізаційних і локально-культурних. Щодо першої групи, то Україна належить до Західного типу цивілізації з похибкою на соціально-культурну деструкцію під впливом колоніального минулого. Це означає, що історично в Українському життєвому просторі напрацьовані вартості, що формувалися у європейському контексті розвитку громадянського суспільства та неприйняття імперського типу державної влади.

Щодо другої групи чинників суспільного розвитку України, то вони визначені внутрішніми суперечливими традиціями і тенденціями, що складалися під впливом політичної і ментальної залежностей. Враховуючи потенціал комунікативної філософії і семіотичного підходу, зміст різновекторних тенденцій пропоную надалі характеризувати через поняття дискурсивно-етичної практики.

У переважній більшості ключових досліджень природа громадянського суспільства розглядається як процес здійснення свободи у різних сферах людського буття.

Простір для свободи вибору і добровільної дії людини, як і необхідності чи примусу, не обмежується інституалізованими формами (політичною владою, економічними потребами тощо), а визначається також дискурсивними чинниками світогляду, мислення і розуміння. Дискурс слугує підставою вибору і надання пріоритету одним значенням перед іншими й узвичаюється в певних режимах сиґніфікації. Дискурс завжди є дієвим через спільноту, групу людей, інтерпретативна дія яких здійснюється у по-діях, окреслюючи знаково-символічний та об'єктний скелет дійсності. Оскільки дискурсивна дійсність відбивається не лише на способах думання, але й на практичній поведінці людей, маємо підстави говорити про її етичну зумовленість.

Під впливом різноспрямованих режимів сиґніфікації у суспільстві складаються різні типи дискурсивно-етичних практик. При цьому лише один з них визначається інтенцією свободи й автентичності. Протилежна дискурсивно-етична практика, визначена обставинами виживання і примусу, має характер патерналізму-клієнталізму. Існує також проміжна дискурсивно-етична тенденція, що в цілому носить нігілістично-анархіське спрямування. В українській дійсності остання може бути названа ще й гайдамацько-махновською.

В Україні, в силу її тривалого колоніального становища, всі названі практики набули виразного самостійного характеру. Проте лише дискурсивно-етична практика свободи й автентичності, що збігається з європейським цивілізаційним розвитком громадянського суспільства, привела до проголошення державної суверенності України. Очевидно, що український проект в ХХІ столітті може мати перспективу на основі розвитку названого ґатунку практики з дотриманням громадянського комунікативного консенсусу.

Фундаментальним бар’єром на шляху громадянського поступу України є збереження колоніального, а властиво, геноцидного спадку. Саме цей спадок, викликаний соціальною, культурною і гуманітарною катастрофою, обумовлює живучість і регіональне домінування двох інших дискурсивно-етичних практик. Необхідно адаптувати Державну Програму подолання постгеноцидного стану українського суспільства, накресливши в ній практичні заходи на всіх рівнях (в тому числі – громадсько-комунікативному і психологічному) для подолання колоніальної спадщини заради пріоритету свободи і прав людини. Якщо Програма подолання постгеноцидного стану суспільства і відповідний гуманітарно-комунікативний режим сиґніфікації ляжуть в основу громадянського консенсусу, то недемократичні дискурсивно-етичні практики будуть маргіналізовані й уступатимуть місце для інтенсивного громадянського поступу.

НАТО та Україна: вчора, сьогодні, завтра

NATO and Ukraine: Yesterday, Today, and Tomorrow

Кірпенко Павло

Kirpenko Pavlo

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

E-mail: pavloruskiev@yahoo.com

Процес глобалізації, що охопив сучасний світ, має регіональні та більш широкі виміри. Це означає, що або Україна залишається на узбіччі прогресивного розвитку людства, або ж вона бере активну участь в міжнародних організаціях, які є інструментами політичного, соціального, економічного прогресу та чинниками військово-політичної безпеки та стабільності. Для України важливим чинником успішного розвитку в рамках світової спільноти є членство в таких організаціях. Однією з найважливіших серед них є НАТО.

Якщо говорити про відношення України до НАТО в минулому, то воно визначалось політикою і пропагандою, які здійснював тоталітарний режим КПРС у Радянському Союзі. Важливість цього минулого полягає в тому, що міфи та пропагандистські кліше проти НАТО збереглися і визначають політичну поведінку мільйонів людей.

Якщо ж говорити про минуле НАТО, то ця організація була створена 4 квітня 1949 року як відповідь на експансіоністську політику Радянського Союзу відразу після другої світової війни у Європі (зокрема, насильницьке створення комуністичних режимів у Східній Європі), в Азії (територіальні претензії до Туреччини, та спроби порушити територіальну цілісність Ірану з використанням радянських військ, які разом з англійськими були введені в Іран в 1941 році і які Москва не хотіла виводити звідти після закінчення війни), та в Африці (претензії на частину італійських колоній) та загрози країнам Західної Європи.

Розпад Радянського Союзу та зникнення комуністичних режимів в Європі корінним чином змінили характер НАТО. По – перше, вона припинила бути військовим блоком і перетворилась на широку міжнародну політичну та військову організацію. Зараз вона нараховує 26 держав – членів, до якої входить преважна більшість європейських держав.

По-друге, змінився характер діяльності цієї організації. Вона активно протидіє загрозам миру в Європі та на інших континентах (зокрема, в Азії та Африці), веде активну боротьбу з новими загрозами, що виникли в сучасному світі – міжнародним тероризмом, розповсюдженням ядерної та інших видів зброї масового знищення, незаконним обігом наркотиків, надзвичайними ситуаціями, загрозою довкіллю тощо.

Україна широко співробітничає з НАТО, перш за все в галузі безпеки, з 1994 року, коли вона першою з країн СНД стала учасником програми ”Партнерство заради миру”. В 2002 році Україна прийняла політичне рішення про вступ в перспективі до НАТО. А Закон „Про основи національної безпеки України”, прийнятий парламентом 19 червня 2003 року (під час прем”єрства В. Януковича) підтвердив цей курс. Що дає курс на вступ до НАТО?.

Він є важливим чинником стимулювання демократичного розвитку України.

Членство в НАТО неймовірно зменшує ризик війни проти України, зміцнює її незалежність і зменшує можливості втручання в її внутрішні справи.

Членство в НАТО широко відкриває двері для різноманітного співробітництва з членами цієї організації в галузях науки, економіки, оборонному виробництві.

Згаданий курс покращить міжнародний імідж України, в тому числі й інвестиційний.

Членство в НАТО підготує і прискорить вступ до ЄС.

Вища школа й академічна наука: від взаємоігнорування до працездатного тандему

Higher Education and Academic Scholarship: From Mutual Ignorance to a Fruitful Collaboration

Коваль Марта

Koval Marta

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

E-mail: martkoval@yahoo.com

Задекларована тема характеризує не стільки стан справ, скільки бажаний напрям розвитку стосунків між вищою школою в Україні та академічною наукою. На сьогоднішній день конкурентноздатність і першої, і другої, якщо розглядати їх як цілісність, а не лише в окремих персоналіях, невисока. Причин цьому чимало, починаючи від системи апробації результатів наукових досліджень і процедури захисту дисертацій й закінчуючи «псевдоозахідненням» освіти, що зводиться, фактично, до запровадження певних формальних змін без істотних зрушень у змістовому наповненні. Разом з тим без дієвої комунікації між вищою школою та академічною наукою як двома сегментами інтелектуального поля, що на Заході давно становлять єдине ціле, не лише ставиться під сумнів їх життєздатність, а надзвичайно ускладнюється повноцінне «звучання» вітчизняної науки (маються, на увазі, насамперед, гуманітарні науки) у світі. Реформування вищої школи й науки може бути ефективним лише за умови системного підходу, спрямованого на їх взаємодію.

У виступі планується виділити найпринциповіші проблемні аспекти стосунків вищої школи та академічної науки й можливі шляхи їх розв’язання (прийняття кодексу честі чи етичного кодексу науковців, зміна системи апробації результатів наукових досліджень, створення загальнонаціональної галузевої інформаційної бази даних про наукові дослідження, дисертації і т.д., робота над створенням відповідних асоціацій фахівців ( як приклад – діяльність Центру американських літературних студій в Україні) та спрощення процедури їх формалізації, а також низка інших.

Кризові явища у пострадянській Україні. Причини та рішення

Crisis in Post-Soviet Ukraine: Causes and Solutions

Кравець Олександра

Kravets Oleksandra

Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України

E-mail: kravetsap@yahoo.com

М. Пітер ван дер Гук

M. Peter van der Hoek

Університет імені Еразмуса, Роттердам, Нідерланди

Одним з досягнень ХХ-го сторіччя було формування системної парадигми, що базується на відкритті найзагальніших закономірностей розвитку та функціонування складних систем.

Для різноманітних за своєю природою складних систем існують загальні принципи та механізми збереження сталого розвитку. Один з найбільш загальних механізмів полягає в існуванні множини зворотних зв’язків між результатом процесу та його вихідними етапами. Доповідь присвячено:

‑ аналізу основних порушень у системі зворотних зв’язків у соціальному житті, що виникли при тоталітарному режимі, продовжують діяти у теперішній час та зумовлюють сукупність кризових явищ в економіці, політиці, екології та моралі;

‑ розгляду системи заходів на державному рівні, що зроблять можливим відновлення соціального організму та його сталий розвиток у майбутньому.

Побудова соціалізму почалася з руйнації права приватної власності на засоби виробництва та права інтелектуальної власності. Держава стала гігантською монополією та широко використовувала позаекономічні методи залучення до трудової діяльності. Цим в значній мірі було зруйновано зворотній зв’язок між результатом трудової діяльності та організацією праці. Слабка економічна мотивація призвела до поступового падіння професіоналізму та сформувала безвідповідальне відношення до якості рузультату праці.

Саме цей фактор ми вважаємо найважливішим у формуванні цілого каскаду негативних явищ у суспільстві.

У теперішній час у значної частини населення зберігається сформоване при соціалізмі ставлення до праці, яке можна охарактеризувати таким чином:

1. зневіра, що якісна праця може призвести до добробуту;

2. байдуже ставлення до освіти як фактору самовдосконалення та підвищення загального культурного рівня;

3. байдуже ставлення до освіти як фактору професійного росту і підвищення добробуту.

Соціологічне дослідження проведене серед 24 Європейських країн – учасників ЄС та Украіною показало, що населення України займає останнє місце по рівню довіри до системи освіти, по участі працюючого населення у програмах підвищення кваліфікації та необхідності опанування у своїй роботі чогось нового, по рівню задоволеності умовами праці та ії змістом.

Така ситуація викликає серйозну тривогу та ставить під сумнів перетворення України у державу з високорозвиненими технологіями, населення якої зможе створювати конкурентноспроможні товари, та повноцінно використовувати технологічний досвід інших країн.

Ми не хотіли б зупинитися на такому сумному висновку, і вважаємо за потрібне сформулювати низку пропозицій, які на наш погляд могли б сприяти відновленню соціального організму та його сталому розвитку у майбутньому.

1) Необхідно припинити практику щорічного повторення «проїдання» державного бюджету, а натомість вкладати кошти у створення та розвиток спільних підприємств за участю іноземного капіталу та контролю за використанням коштів;

2) Особлива увага має приділятися перепрофілюванню та розвитку промисловості у неблагополучному «червоному» поясі України, населення якого у найбільшій мірі постраждало від падіння рівня життя у зв'язку з руйнацією промислової інфраструктури колишнього Радянського Союзу.

Україна повинна мати кваліфікованих робітників усіх рівнів організації виробництва. У країні має відродитися повага до праці. Система заходів повинна працювати, починаючи із загальноосвітньої школи.

1) Необхідна певна трансформація середньої школи та обов'язкової для нашої країни середньої освіти. Основна частина шкіл повинна, починаючи з 9- го класу, давати начала тієї чи іншої спеціалізації. Вибір профілю школи має бути вільним, але враховувати успіхи підлітка в попередніх класах.

2) Значна трансформація повинна відбутися у Вищій школі. Перепрофілювання Вищої школи повинно враховувати дальшу перспективу розвитку Держави та допомогти їй стати центром розвитку науки, а також ближчу перспективу, враховуючи структуру розвитку виробництва на Україні і готуючи спеціалістів для цього виробництва.

3) Необхідно стимулювати розвиток системи курсів підвищення кваліфікації робітників усіх рівнів. Поставити кар’єрний ріст та доходи в безпосередню залежність від кваліфікації робітника.

4) У державному масштабі необхідно створити систему будівництва муніципального житла, яке не може бути виведено з муніципальної (соціальної власності). До участі у будівництві муніципального житла повинні обов'язково залучатися кошти як приватних, так і державних підприємсв та установ. Цей захід буде сприяти утриманню молоді в країні.

Національна культурна ідентичність: міф чи реальність?

National Cultural Identity: Myth or Reality?

Кріцберг Роман

Kritsberg Roman

Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій

E-mail: romanyak@hotmail.com

The search for cultural identity of any nation takes place on the crossroads of various disciplines, such as history, cultural studies, linguistics, social and behavioral sciences, psychology, ethnicity, geography, etc. To properly define the concept of “American, Ukrainian, British, Jewish, etc. character” has become both the Holy Grail of modern humanities and a politicians’ bone of contention to serve personal goals and to manipulate the masses.

Each nation needs to boost its national self-consciousness, to create some cultural myths where the texture of reality is interwoven with glorification of its past, half-truths, and outright lies. Each nation extols its own virtues, dresses down its blemishes, and claims to be immune to social injustice. Each culture has to be bigoted to survive in a multicultural world, where cultural imperialism dominates. Superpowers tend to encroach on smaller nations and impose their set of values. The smaller nations cannot afford to be “tolerant” since it exerts such a heavy cost from them.

The principles of “life, liberty, and pursuit of happiness,” the foundation of American social system, borrowed from the French Enlightenment and John Locke’s ideas, have long been tainted by the institution of slavery and the ensuing social injustice. T. Jefferson wrote in 1820 in apologia of slavery: “We have the wolf by the ears; and we can neither hold him, nor safely let him go. Justice is in the scale, and self-preservation in the other.”

The national Ukrainian hero Bohdan Khmelnytsky was notorious for his abominable atrocious pogroms against Jews in the 1640-50s, and that does not fall in line with modern Ukrainian history. Kyiv Rus, first established c. 862 by Scandinavian traders and warriors led by Ruryk, who founded a dynasty in Novgorod, was later moved to Kyiv by his successor in 882. The territory, homeland of Slavic people and proto-Slavic language, is now considered the cradle of Ukraine.

Japan denies now the brutal massacre of about 300,000 civilians in the Chinese province Guanzhou during the Second World War, playing it down as a “military accident.” The British censor school textbooks for any mention of carpet bombings of Dresden in February 1945, when tens of thousand of innocent civilians died.

Should each nation rise up to face the grim reality of its history, or glamorize its past to boost self-consciousness and national pride?

Особливості організації учбового процесу при подготовці магістрів та Ph.D: досвід американських університетів

Features of the Educational Process in the Preparation of M.A. and Ph.D. Candidates: The Experience of American Universities

Лепейко Тетяна

Lepeiko Tetiana

Харківський національний економічний університет

E-mail: tanya_lep@rambler.ru

Одним з сучасних напрямків реформування вищої школи в Україні є перехід до організації навчального процесу в рамках Болонської конвенції, що означає наявність декількох напрямків запровадження реформ. Перший з них – перехід до кредитно-модульної системи, другий – використання е-портфоліо, третій – впровадження сучасних методів та технологій передачі інформації студентам.

У всіх цих напрямках велике практичне значення має досвід американських університетів.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу допомагає здійснити універсалізацію результатів освіти та організувати згідно з загальними стандартами зміст знань, які отримують магістри та Ph.D. Все це сприяє забезпеченню мобільності викладачів та студентів.

Найменш розповсюдженим в Україні є використання технології е-портфоліо при навчанні студентів. Проблемою є визначення цілей використання е-портфоліо різними категоріями користувачів. Зазвичай оцінки, що супроводжують отримані дипломи відбивають знання, але не способи трансформування їх через відповіді на екзаменах, тому е-портфоліо стає «візитівкою», демонструючи вміння і навички, що були напрацьовані магістрами та Ph.D за час навчання.

Через такі результати, працюючи з е-портфоліо кваліфікований експерт може визначити наскільки отримані вміння та навички у використанні тих чи інших інструментів необхідні спеціалісту. А з іншої сторони – можна побачити яким чином зроблено конкретні реалізації компонентів е-портфоліо та оцінити рівень спеціаліста, його компетенцій, які отримують розвиток в процесі професійної діяльності.

Для реалізації концепції е-портфоліо необхідно сформувати таку структуру навчального плану, в якій присутні індивідуальні дослідницькі завдання студентам та комплексні курсові проекти, що включають до себе декілька учбових курсів. Такі реальні курсові проекти доцільно ввести до е-портфоліо, оскільки вони відображають рівень компетенцій магістрів.

Важливим також є колективне обговорення та презентація результатів проекту. Змагальний компонент означає, що магістр може порівняти свої результати з результатами колег, а це в свою чергу стимулює його до розвитку. Для цього повинен бути побудований механізм зворотнього зв’язку, який стимулює використання раніше отриманих знань, умінь та навичок для рішення поточних завдань.

Інформаційна економіка висуває нові вимоги до каналів просування інформації. Тому системи університетських інтернет-сайтів, на яких викладачі презентують свої курси й можуть спостерігати прогрес у досягненнях магістрів та PhD є корисними. Крім цього, зазвичай такі системи дають доступ до всіх інформаційнх ресурсів інтернету та університету (включаючи бібліотечні каталоги та е-книги) навіть для віддалених користувачів.

У центрі дискусії можуть бути форми, методи та інструменти впровадження кредитно-модульної системи, е-портфоліо і спеціалізованих університетських сайтів в Україні.

Українська література в англомовному контексті: виклики ХХІ століття

Ukrainian Literature in an English Language Context: Challenges of the 21^st Century

Лучук Ольга

Luchuk Olha

Львівський національний університет імені Івана Франка

E-mail: olha_luchuk@yahoo.com

Твори української літератури, перекладені англійською мовою, поширюються у світі, і завдяки цим англомовним перекладам, світ, який дедалі частіше послуговується у міжкультурних контактах англійською мовою, має можливість ознайомитися з художніми творами української літератури, розширити свої знання не тільки про українську літературу, а також і про Україну в цілому – про державу, народ, його історичні та культурні традиції. Літературні твори українських авторів перекладаються англійською мовою ще з кінця ХІХ ст. Але чи достатньо добре відома українська література в англомовних країнах, і який стан справ у цій сфері? У доповіді йтиметься про те, як відбувається входження української літератури в англомовний світ, які тенденції можна простежити в рецепції української літератури наприкінці ХХ ст., і які виклики ставить ХХІ ст. перед літераторами, перекладачами та дослідниками.

Основу міжлітературних взаємин становлять переклади. Проте, супутньо з перекладами відбувається наукове осмислення цього процесу, яке виступає невід'ємною частиною міжлітературного діалогу. У доповіді також піде мова про те, як відбувається рецепція української літератури в англомовному світі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Виходячи з досвіду останнього десятиліття, можемо говорити ще про деякі цікаві аспекти літературного діалогу ХХІ ст., пов’язаного із входженням української літератури в англомовний світ, зокрема про використання перекладів у театральних дійствах, що також заслуговує на окрему розмову.

Аналіз свідчить про те, що кінець ХХ століття займає особливе місце в рецепції української літератури в англомовному світі, що характеризується розширенням контактів і зростанням інтенсивності представлення однієї літератури в іншій культурі. Проте, ХХІ ст. ставить нові вимоги і виклики, які необхідно аналізувати та вирішувати.

Навчання як творчість: запровадження інноваційних навчальних курсів в університетах України

Education as Creativity: Inclusion of Innovative Courses in Ukrainian Universities

Лучук Тарас

Luchuk Taras

Львівський національний університет імені Івана Франка

E-mail: luchuk@gmail.com

1. Інноваційна модель. Як інноваційну модель пропоную розглянути навчальний курс «Творче письмо», концепцію якого я опрацював під час стажування в Массачусетському університеті (Бостон, США). Стажування відбувалося у весняному семестрі 2005/2006 навчального року під керівництвом директора програми з творчого письма (Creative Writing Program), відомого американського письменника Аскольда Мельничука. Упродовж 2006/2007 навчального року, зібравши усі необхідні матеріали, я уклав програму та семестрові плани курсу «Творче письмо». Пілотний проект запропоновано для студентів Львівського національного університету імені Івана Франка, які будуть навчатися на IV курсі бакалаврської програми за спеціальністю «літературна творчість». Інший навчальний курс – «Вступ до творчого письма» – планується запровадити також на маґістерській програмі для студентів філологічного факультету згаданого університету.

2. Історичний екскурс. «Творче письмо» (Creative Writing) уже упродовж багатьох років виступає навчальною дисципліною в університетах США, причому до викладання цього курсу запрошуються письменники, тобто ті особи, що мають безпосередній стосунок до красного письменства. На відміну від американських університетів, «творче письмо» в Україні ще не викладається. Щоправда, віднедавна запроваджено подібні курси в деяких українських університетах (наприклад, «Основи літературної творчості» в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія»), проте ці курси покривають тільки часткові аспекти творчого процесу писання різножанрових текстів.

3. Основна інтенція навчального курсу «Творче письмо». У певних академічних колах існувало й існує переконання, що курси з творчого письма можуть відвідувати тільки ті студенти, які мають природний хист до писання, які можуть удосконалювати своє «природнє уміння писати». Однак, я вважаю, що «красно писати» може вчитися кожен/кожна, і всім бажаючим розвивати свої навики у писанні має бути надана така можливість. «Творче письмо» надасть українським студентам можливість набути практичні навички в писанні текстів, удосконалити й осмислити стратегію писання, обов’язково включаючи у цей процес творчі елементи. Окрім того, цей навчальний курс – важливий для гуманітаристики в цілому; він покликаний стимулювати нові дискусії довкола української літератури, тексти якої є основним матеріалом для нової дисципліни на філологічних та інших гуманітарних факультетах українських університетів.

Біосфера, ноосфера і суспільство: щоб вижити в ХХІ столітті

Biosphaera, Noosphaera, and Society: Let Us Survive in the 21^st Century

Мальцев Володимир

Maltsev Volodymyr

Національний аграрний університет

E-mail: vimaltsev@yahoo.com

The idea of the integrity of all existing things and phenomena has always been accepted by humanity as a biosocial phenomenon. When the contradiction between Nature and modern technocratic society became acute, it induced people to solve the problem of the coexistence of these two forces in theory and practice.

On a conceptual level the idea dominates that all natural and human sub-systems are integrated into one higher system (concept of Biosphere and Noosphere by V.I.Vernadsky, hypothesis of Gaia by J.Lovelock). On the other hand, in the sphere of practical activity, the idea of the minimization of social impact on Nature is generally reduced to minimization of environmental pollution and protection of the natural wilderness. It should also be taken into account that the Vernadsky concept of biosphere dates back to the time when it was introduced. That is why it needs to be reconsidered in light of recent research.

The main feature of noosphere should be a stable functioning of the system "society-nature.” Actually, noosphere can be understood as a biosphere in which human society is structured and in which it functions. The principles of a stable existence of mankind within a biosphere involve: (1) parallel stable existence of Nature and Society; (2) a complimentary flow of energetic streams originating from nature and society; (3) increasing buffer abilities of biosphere; (4) sustainable development.

Parallel stable existence of Nature and Society: In fact, nowadays we have such an option when the biosphere as a system consists of two sub-systems of the first rank: (1.1) subsystem of natural streams of matter and energy --areas with the special level of protection, which present primary natural ecosystem situations (oceans and seas, forests, national parks, etc.); territories with a special level of protection, which may not present primary natural landscape-coenotic situations (water protective zones, territories of military objects situating etc.); rehabilitation funds (territories set aside for preservation, rehabilitation and restoration); and (1.2) subsystem of anthropogenically organized streams (zones of habitation with a centralized system of communication; zones of mineral resources output; industrial zones with heavy environmental pollution; agricultural zones). These subsystems partially cover each other (man-made terrestrial and aquatic landscapes and recreation territories become most significant for stabilization of the biospheric processes).

Parallel existence of Nature and Society may be supported by: (a) minimization of external impact on the subsystem of anthropogenically organized streams; (b) prevention of direct impact of residual "export" on the subsystem of natural streams through its focus on the buffer ecosystems.

Complementary energetic streams which are made by Nature and Society: Creation of systems where anthropogenically organized streams are balanced by streams organized by quasi-natural ecosystems. This principle should be fulfilled in buffer ecosystems and in rehabilitation funds through the creation of highly productive ecosystems such as (2.1) forests of quick-grown species of trees and (2.2) specific water bodies , such as "eutrophic lake" and "eutrophic swamp."

Increase in buffer abilities of biosphere: The buffer capacity of biosphere is provided by the bio-productive processes. This principle may be implemented through: (3.1) restoration of natural highly productive ecosystems (first of all, tropical forests), (3.2) creation of quasi-natural highly productive ecosystems in the ruined landscape complexes, where the natural situation cannot be reproduced.

Sustainable development of society means the creation on the universal and national levels of a system for mankind's existence, which would provide a parallel-- if not advanced -- mutual development of technological progress and the complex of measures mentioned above.

Впровадження досвіду США в реформування системи вищої освіти в Україні

Applying U.S. Experience to Reforming Ukraine’s Higher Education System

Мироненко Тетяна

Myronenko Tetyana

Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

E-mail: mkvvt@mksat.net

Декілька років триває процес модернізації національної системи вищої освіти в Україні спрямований на забезпечення конкурентоспроможності та підвищення якості підготовки фахівців з урахуванням досвіду в цій галузі у західних країнах (насамперед європейських ‑ болонський процес) та США. Мета модернізації системи вищої освіти – стати рівноправним партнером сучасної освітньої спільноти.

На жаль, вивчення та впровадження системи вищої освіти США не є системним та цілеспрямованим, а лише в деякій мірі здійснюється завдяки викладачам, які перебували на стажуванні за програмами як, наприклад ‑ Fulbright.

Вважаю за необхідне здійснити утворення асоціацій в обласних центрах з метою розповсюдження набутого досвіду в регіональних університетах викладачами, які перебували на стажуванні в США.

Характерними рисами вищих освітніх закладів у Сполучених Штатах є платне навчання, яке зараз успішно діє і в українських університетах, а саме: навчання за кошти фізичних та юридичних осіб. Також в американських університетах передбачено отримання студентами фінансової підтримки ‑ гранту. В нашій країні студенти отримують кредит на навчання, але вже після вступу до вищого навчального закладу, тобто потенційний абітурієнт не може отримати кошти на навчання після закінчення школи і таким чином обмежений у виборі університету.

Головною відміною навчання американського студента є надання можливості самостійно формувати свій навчальний план і відвідувати вибрані дисципліни у зручний для нього час. В українських університетах студент навчається за розкладом,і де й знайомиться із запропонованими йому дисциплінами.

Вибір дисциплін студентами сприяє підвищенню якості їх викладання ‑ з одного боку, а з іншого ‑ зростанню якості знань, бо якщо кількість студентів, які відвідують лекції чи практичні заняття є незначна, постає питання у рівні викладання та доцільності цього викладача.

В університетах США значна увага приділяється самостійній роботі студентів, що також передбачено в Україні, особливо при навчанні за кредитно-модульною системою. Це безумовно передбачає зміну мислення українського викладача, який повинен розуміти, що студент може мислити самостійно, незалежно оволодівати знаннями, мати свою думку, особливо з дисциплін гуманітарного циклу ‑ відмінну від викладацької. Відтак, викладач повинен навчити студента вчитися самостійно і відповідно з цим планувати свій аудиторний час.

Таким чином, за таких умов, кожен факультет у ВНЗ визначає свої навчальні плани, робочі програми, підручники. Але кожнен знає, який має бути очікуваний рівень знань студентів. У Сполучених Штатах існує такий тест як “національна програма з вимірювання рівня знань”, що дозволяє не тільки оцінити якість отриманих знань, а й визначити талановиту студентську молодь.

Вважаю, що цього можна досягти за однієї умови, коли вищі навчальні заклади будуть співпрацювати, ділитися досвідом, вивчати та впроваджувати закордонний досвід, коли відповідальність бере на себе не тільки ректор навчального закладу, а й звичайний викладач.

Це ‑ лише перші кроки до індивідуалізації навчання в Україні. Але якщо освіта України задекларувала входження у якісний міжнародний освітянський простір, то ми обмежені в часі, і треба робити рішучіші кроки у цьому напрямі.

Покоління підвищеного ризику

A Generation at Greater Risk

Набока Марина

Naboka Maryna

Науково-інженерний центр радіогідрогеоекологічних полігонних досліджень НАН України

E-mail: marinavn1@yahoo.com

Чорнобильська аварія стала причиною багатьох змін в Україні. З одного боку вона сприяла розвалу Радянського Союзу: таку глобальну аварію не змогли утаїти від світу. Розпочався період гласності, потім перебудови, розвалу СРСР та незалежності України.

Україні випало знаходитися саме в Європі, а не за Уралом, де факт про подібну радіаційну аварію приховували від населення й світу десятки років. Там людей залишили без інформації, зробили їх безпомічними наодинці з радіаційним лихом. Але у колі Європейських країн приховати масштаби радіаційної аварії, не зважаючи на намагання Москви, не змогли. У далекій, здавалось би Швеції, 26 квітня 1986 р було зафіксовано підвищений радіаційний фон, і швецькі фахівці першими розповіли всьому світу й населенню України, яке слухало «голоси» радіо «Свободи», про цю трагедію. Потім, через 10 днів, допустили виступити по українському радіо міністра охорони здоров’я України Романенка А.Ю. А вже потім, тодішній голова СРСР Горбачов М.С., розповів з телевізійних екранів про Чорнобильське лихо. Європа і весь світ змусив їх говорити правду. Але тих 10 днів, протягом яких діти гуляли по вулицях, дихали повітрям, насиченим радіоактивним йодом, пили радіоактивно забруднене молоко, могло бути досить для «йодного удару». І наслідки не забарились, у дітей відмічено стрімке підвищення раку щитоподібної залози. Щоб цього не сталося, мабуть було досить перетерпіти без молока та прогулянок 8 днів (період піврозпаду йоду -131), чи поїхати кудись до серпня, коли б йод -131 як короткоживучий радіонуклід повністю щез.

Надовго у ґрунті залишився цезій-137 та стронцій-90, з періодом піврозпаду близько 30 років. Дітям, які живуть на забрудненій території, а це понад півмільйона малих мешканців, судилося бути під впливом цих радіоактивних елементів.

Аналіз статистичних даних захворюваності дітей до 14 років свідчить, що неракова захворюваність невпинно зростала у після аварійний період. Діти, що живуть у сільській місцевості, їдять продукти з свого городу, «бомбардують» свій кишковий тракт тими чорнобильськими радіонуклідами. Органи системи травлення стали мішенню. Аналіз захворюваності у дітей системи травлення показав, що до 1999 р. вона мала достовірне зростання на територіях, забруднених ¹³⁷Cs вище 47 кБк\м². Потім, коли діти, що народилися у 1986 році та напередодні і досягли 14 років, були виведені з групи дитячого нагляду, статистичні дані свідчать, що захворюваність дітей нібито зменшується, бо під нагляд в групу до 14 р., потрапили інші, ті що народилися після Чорнобильської аварії й накопичили менші дози опромінення. А покоління, що народилися у рік Чорнобильської аварії та напередодні, переходить до підліткової групи, а потім до дорослої із всіма своїми вадами та хворобами. Вони залишаються групою підвищеного ризику назавжди.

Про відповідальність і уяву

On Responsibility and Imagination

Навроцький Володимир

Navrotskyy Volodymyr

Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

E-mail: vnavrotskiy@mail.ru

Динамічний характер сучасного світу змушує людину час від часу переглядати свою ідентичність для того, аби не втратити зв’язки із своєю спільнотою, чи для того, щоб увійти у нову спільноту.

Поведінка людини значною мірою детермінується уявленнями про її майбутнє, яке і пов’язується нею із стосунками з іншими індивідами у рамках певного колективу, який забезпечує стабільність і безпеку. Саме ставлення до колективного відіграє певну роль у самоідентифікації особи.

Оскільки перегляд особою своєї ідентичності також є певним вибором, і тому морально вмотивованим, частково самоідентифікація відбувається через ставлення людини до моральних цінностей спільноти, зокрема, до групової відповідальності.

Питання про самоідентифікацію особи значною мірою ускладнюється суттєвими змінами в уявленні про ціннісний статус колективного, що відбувається в умовах глобалізації, яка запропонувала нові способи входження людини до спільноти.

Для розв’язання зазначеного питання пропонується спочатку з’ясувати низку підпорядкованих питань, зокрема, про те, що є спільного у індивідів, коли вони входять у певні стосунки — про їхній common ground, про спільні переконання і зобов’язання, колективні наміри, преференції тощо. І на підставі розуміння колективного виміру свідомості перейти до визначення способів формування соціальної відповідальності особи.

Наукові основи концепції забезпечення прогресу в демократичному розвитку України та внесок країни до вирішення глобальних проблем людства

A Scholarly Basis for Preserving Democracy’s Development in Ukraine

Недбалюк Олександр

Nedbaliuk Oleksandr

Вінницький державний аграрний університет

E-mail: anedbalyuk@hotmail.com

Я є автором монографії «Україна: наукові основи економічного прогресу в XXI столітті» (опублікована в 1999 р., 10,0 ум. др. арк.), зміст книги повною мірою відповідає означеній темі конференції, тому мої пропозиції та доповідь будуть базуватись на ідеях даної книги. Я привезу і подарую програмі кілька примірників цієї книги.

Пропозиція щодо теми сесії, яку я бажаю організувати: «Наукові основи концепції, що забезпечує прогрес в демократичному розвитку України та внесок країни до вирішення глобальних проблем людства».

У доповіді на 15 хв. я передбачаю системно подати науково опрацьовані обґрунтування таких аспектів стратегії розвитку України.

1. Політологічні науки в Україні зосереджені на аналізі окремих деталей тих суспільно-економічних процесів, що відбуваються або забезпечують інтереси окремих соціальних груп, а не країни в цілому. Відомі автору дослідження та програми не мають конструктивного та системного характеру. Тому однією з головних проблем розвитку країни на сьогодні є відсутність організації науки та надання їй відповідних замовлень, які забезпечили б формування системних концепцій (проектів) розвитку країни. В США є науково опрацьовані методології формування наукових програм розвитку, їх потрібно застосовувати в Україні. Щодо даної методології автором опублікована в 2005 році окрема монографія, яка є результатом його участі в програмі Фулбрайт. Комплексність наукового підходу полягає в системному взаємозв’язку трьох проблем розвитку: природокористування, адміністративний устрій та економічні відносини. Центром моєї розробки є інтереси окремої людини.

2. Система природокористування та охорони навколишнього середовища має глобальний характер, динаміку розвитку та особливості в кожній країні. Та система природокористування і перш за все земельних відносин, що існує в Україні має історичну основу і варіанти розвитку на перспективу. Основою гармонізації цих відносин може бути сформована в моїй книзі модель природокористування. Джерелом її формування є кращі елементи досвіду економічно розвинутих країн та власний історичний досвід України (моделей Запорізької Січі та держави Богдана Хмельницького). Цей перспективний погляд може швидко гармонізувати ситуацію в Україні та на основі цього Україна може зробити значний внесок у світовий розвиток.

3. Адміністративний устрій в Україні архаїчний і давно став перешкодою розвитку. Основою нової моделі, що сформована мною в книзі, є система реального місцевого самоуправління, яка містить в собі кращі досягнення інших країн та враховує наявні національні традиції місцевого самоуправління, які завжди присутні у вигляді «звичаєвого права». Особливістю розробленої адміністративно-політичної концепції є нові тенденції у світі, які передбачають подолання розриву між принципами місцевого самоуправління територій та принципами загальнодержавного управління. Запропоновані конструктивні рішення, основою яких є: перше, ‑ місцеве самоуправління від місцевої громади до управління державою, друге, ‑ конструктивні пропозиції до вдосконалення системи виборів.

4. Проблеми поєднання приватних економічних інтересів, місцевих та інших, мають сьогодні глобальний характер. Розроблена мною економічна концепція гармонійно поєднана з концепцією природокористування та моделлю адміністративного устрою. Її основою є пропозиції по запровадженню нових економічних відносин, що забезпечують баланс між різними рівнями економічних систем через нові принципи функціонування ринків: місцевого, державного та глобального. Концептуальна економічна модель базується на аналізі історичного досвіду, сучасних відносин та передових тенденціях розвитку економічної науки.

5. Друга частина книги присвячена аналізу найбільш поширених помилок сучасних економічних теорій, їх розгляд базується головним чином на тих глобальних протиріччях, що існують між змістом економічних теорій та реальними економічними відносинами. Розглядаються також важливі проблеми методології економічної науки та практики економічного управління. Розглядом цих питань я планую завершити свою доповідь.

Я дуже щасливий, що в мене буде можливість поділитись з колегами з Фулбрайтівського товариства на конференції своїми науковими напрацюваннями та взяти участь в дискусіях з цих питань. Дуже вдало обрана актуальна тема конференції на мій погляд є основою її успішного проведення.

Злидні і розкоші вищої освіти

Trials and Tribulations of Higher Education

Некряч Тетяна

Nekriach Tetiana

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

E-mail: tnekryach@ukr.net

Майбутнє України значною мірою залежить від того, якого рівня фахівців випускатимуть її вищі навчальні заклади. Нині спостерігається процес „дебілізації” вищої освіти, на чолі якого стоїть Міністерство освіти та науки. Чиновники вказують спеціалістам, як і кого слід навчати. Беззастережне захоплення болонською системою набуває формату кампанійності, коли разом з водою виплескують і немовля, замість кропіткого відбору цінних і позитивних надбань вітчизняної освіти і залучення до них не менш позитивних здобутків європейського досвіду, відбувається захоплення суто формальними параметрами, і творчість, натхнення, оригінальність, пошук тонуть під тягарем бланків, схем, сліпих балів, модулів тощо. Очевидно, в цих паперових лабіринтах можна знайти раціональне зерно, але це потребує зовсім не директивно-командних методів. Як результат, у деяких спеціальностях із високою питомою вагою креативності (наприклад, художній переклад) перші можуть виявитися останніми, а останні – першими. Чи не тому „переклад” і було вилучено Міносвітою з переліку спеціальностей, за якими готують в Україні ВНЗ? Загрозою для України є і пануюча несправедливість під час вступних іспитів, коли оцінки виставляються не за знання, а згідно з „таємними списками”. Потім цих горе-студентів правдами і неправдами тягнуть до отримання дипломів, але їхній фаховий рівень залишається вельми низьким. А абітурієнти, які могли б стати гордістю свого ВНЗ, залишаються за бортом, ідуть вчитися не за покликанням і поновлюють лави людей не на своєму місці. Можна сказати, що існуюча система набору до ВНЗ, навчання у них і випуску є руйнівною. Сплативши гроші, найгірший студент може навчатися на магістра, хоча усім відомо, що він за все життя не написав самостійно жодного речення. Якщо система вищої освіти іще тримається, то лише за рахунок інерції і ентузіазму „останніх з могікан.”

Освіту в Україні треба рятувати – але не кредитно-модульною системою.

Через сучасні інформаційні технології до інтеграції в європейські та світові освітні структури

Contemporary Informational Technologies as a Means towards Integration into European and World Educational Communities

Носенко Елеонора

Nosenko Eleonora

Дніпропетровський національний університет

E-mail: enosenko2001@mail.ru

Байсара Людмила

Baysara Lyudmyla

Дніпропетровський національний університет

E-mail: baysara@yahoo.com

Введенська Тетяна

Vvedenska Tetiana

Дніпропетровський національний університет

E-mail: vved@list.ru

One aspect of “The Ukrainian Project in the 21^st Century” focuses on introducing into Ukraine’s higher education organizational patterns and standards of contemporary educational services. This includes criteria and tools of knowledge assessment and the provision of high quality independent study opportunities. The latter is of utmost importance in view of certain culturally bound learning styles influenced by the polychromic nature of time perception and disregard for systematic planning in study efforts.

Also the introduction of the more universally accepted mode of written rather than oral examinations has not necessarily eliminated an unfavorable custom of many Ukrainian learners, namely academic cheating. By commonly dressing it in the garb of so-called “sharing knowledge or providing a helping hand,” this academic cheating has become normalized.

Though later than the advanced universities of the world, quite a number of Ukrainian universities see the solution of this problem in a wide scale introduction of contemporary computer-based technologies as a means of demonstrating to the learners the knacks of systematic tutor-guided independent study and eliminating last minute “cramming” sessions so characteristic of college students.

The round-table presentation aims to highlight the benefits of introducing the so-called “distributed” learning and “hybrid” course preparations, formerly used in distance learning, into regular full-time instruction.

This includes an implementation of psychological regularities of knowledge acquisition in developing computer-aided teaching materials for university students. The diversity of memory types is also considered. The specific nature of learning from the hypertext is examined by suggesting approaches towards developing cognitive aids for learners. The latter enables the style of presented information to be altered from a “linear” to a “hierarchical” one, specific to the distance learning expository style of material presentation.

A series of electronic manuals, designed at the university the authors represent, demonstrate the results of the described approach. The conducted experimental computer testing of the new methods of material presentation has yielded encouraging results. Students enjoy a study-unit structured pattern of teaching material, entailing regular, step-by-step knowledge assessment. It seems to suit an individual’s mode and tempo of knowledge and material acquisition.

This makes students less anxious during their final exams and ensures deeper knowledge retention. Thus, the use of contemporary educational technologies in Ukraine’s institutions of higher education is a crucial step towards integration into the European and world educational practices.

Пропозиції щодо реформування української аспірантури у сфері соціальних наук

Proposals for Reforming Graduate Studies in Social Sciences

Олексів Ігор

Oleksiv Ihor

Національний університет "Львівська політехніка"

E-mail: ihoroleksiv@yahoo.com

Наука є одним з рушіїв прогресу будь-якої країни. І якщо на сьогодні рівень досліджень в українських природничих та точних науках ще є порівнюваним зі світовим, то про дослідження в соціальних науках, і, зокрема, у сфері економіки і менеджменту, які я представляю, про таке сказати важко. Аспірантура є одним з факторів покращення, що дасть змогу змінити стан справ. Невисокий рівень наукових досліджень у сфері соціальних наук пояснюється рядом факторів, а саме:

§ відсутністю традицій проведення наукових досліджень;

§ відсутністю стандартів, які б встановлювали хоча б мінімум того, що повинно бути зроблено в дисертації для її успішного захисту;

§ високим рівнем корупції при написанні і захисті дисертацій;

§ замкнутістю українських соціальних наук.

Відповідно, реформування української аспірантури має бути спрямоване на нівелювання дії таких факторів. Пропозиції щодо останнього наведено нижче.

В сучасній українській аспірантурі (за виключенням хіба що “філософії”) не викладаються предмети, що можуть допомогти аспіранту в методології майбутніх наукових досліджень. Відповідно, в аспірантську програму пропонується введення таких предметів, серед яких особливе значення мають предмети присвячені методам дослідження як кількісним, так і якісним. Нині в Україні майже немає викладачів, які могли б викладати такі предмети. Відповідно, пропонується запровадити цикл стажувань у закордонних вищих учбових закладах для молодих українських викладачів зі ступенями кандидата або доктора наук. Метою таких стажувань має бути навчання українських викладачів формуванню таких програм та їх викладання.

Вимоги до дисертації повинні включати не формальні зачіпки до яких потім можна “причепитися” при розгляді, а чіткі критерії того, як повинні здійснюватися дослідження. Наприклад, вимога про те, що робота з даними повинна бути етичною та наглядною (експерти при бажанні повинні мати змогу її перевірити).

На сьогодні, як при прийомі в аспірантуру, так і на стадії захисту існує високий рівень корупції. Уникнути цієї проблеми можна двома шляхами, а саме: шляхом введення вимог до кандидатських дисертацій пункту про необхідність публікації в закордонному виданні, або шляхом зміни процедури здачі іспиту зі спеціальності. Останній, наприклад, може здаватися в комп’ютерному форматі за принципом GMAT або SAT. Необхідність особистої здачі такого тесту на комп’ютері в спеціалізованому тестовому центрі може “відсікти” значну частину депутатів та чиновників.

Щодо останнього фактору, то в наші дні українські аспіранти у сфері, наприклад, економіки і менеджменту, «варяться в котлі» наукових досліджень власної країни. Українські аспіранти повинні мати змогу, бажання та стимули читати кращі іноземні журнали у сфері своїх досліджень, в іншому випадку інтеграції української науки у світову може не відбутися.

Раціональність в економічній поведінці

Rationality in Economic Behavior

Онегіна Вікторія

Onegina Victoria

Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. П. Василенка

E-mail: victoria_lincoln@mail.ru

Однією з характеристик економічної поведінки людини виступає раціональність. Але якщо передумовою неокласичного аналізу є формальна раціональність, тобто об’єктивний вільний від ціннісних оцінок спосіб визначення оптимальних шляхів досягнення цілей в умовах технологічних та ресурсних обмежень, і навіть припущення щодо обмеженої раціональності походять з раціональності формальної, то інституціональний аналіз спирається на раціональність субстанціональну або ціннісну. Така раціональність не суперечить формальній, але вводить додаткові обмеження на вибір суб’єктів як цілей, так і способів їх досягнення. Такими обмеженнями є моральні, ідеологічні, культурні, релігійні та інші установки.

Формальна раціональність підпорядковується прагненню економічних суб’єктів максимізувати цільову функцію економічної діяльності (для споживачів – надбання максимальної корисності, для підприємств – отримання максимального прибутку). При цьому в процесі реалізації цільової функції за відсутності етичних та законодавчих обмежень поведінка суб’єктів стає опортуністичною, віроломною. В економічній системі без зазначених обмежень максимізація функцій окремих суб’єктів не призводить до максимізації функції суспільного добробуту.

Субстанціональна раціональність первісно походить з призначення оптимізації діяльності суспільства. Але при цьому субстанціональна раціональність не є обов’язково досконалою. Це пов’язано, по-перше, з можливостями усвідомлення суспільством цільових функцій, визначенням та запровадженням шляхів їх досягнення; по-друге, з впливом окремих суб’єктів та груп на суспільну думку; по-третє, змінюючись із змінами системних умов, вона несе відбиття попередніх суспільних субстанцій. У складі субстанціональної раціональності можна виділити актуальний зміст, який вона має набути відповідно до умов певного етапу розвитку суспільства, типу економічної системи, та який має бути спрямований на системну оптимізацію економічних процесів за цих обставин. Так, наприклад, в процесі еволюції ринкових економік утверджувалося поважне відношення до прав власності, вдосконалювалася система їх захисту, формувалася контрактна дисципліна та культура, які виступають умовою ефективності ринкової економічної системи, еквівалентності обміну.

Процес становлення ринкових відносин в Україні є демонстрацією утвердження формальної раціональності в економічній поведінці за відсутності утвердження актуального змісту субстанціональної раціональності, що досягається через створення ефективних інститутів ринкової економіки. При цьому самовільне утворення інститутів та сполучення приватних інститутів з ринком призводить до ще гіршого результату, ніж власне „провали” ринку. Такі явища, як тіньові доходи, порушення контрактів, ганебний розрив у рівні життя верств українського суспільства в умовах слабкості саме державно-суспільних інститутів в українській економіці можна вважати підтвердженням гіпотези „функціональної помилки” у становленні ринкової економіки, наслідком якої є визнання необхідності провідної ролі держави у формуванні ефективних інститутів, відповідності її поведінки принципам законності та демократії, посилення ролі у політичному процесі системи суспільного контролю.

Анімація в Україні – радянська спадщина та українське майбутнє

Animation in Ukraine – The Soviet Heritage and a Ukrainian Future

Пироженко Ольга

Pyrozhenko Olha

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

E-mail: pirolga@mail.ru

У багатьох країнах світу ставлення до анімації упродовж останніх десятиріч кардинально змінюється. Вона більше не сприймається як „дитяче” мистецтво, що вважалося менш важливим ніж доросле кіно. Сучасна анімація – це суттєва частина кіновиробництва, що користується великим попитом, і через це має великий вплив на аудиторію. Анімація – це той сегмент популярної культури, який ‑ через те, що велика його частина орієнтована на дітей, ‑ формує „зір”, сприйняття світу та світогляд тих, хто її дивиться.

За радянських часів українська анімація вважалась однією з найкращих та найсамобутніших. З розпадом Радянського Союзу та зміною умов фінансування анімація в Україні мала шукати нові шляхи для забезпечення виробництва. Нова державна студія «Укранімафільм», організована за часів самостійності, неодноразово опинялася у скрутному фінансовому становищі. Останній скандал навколо цієї студії, що відбувся навесні цього року, пов’язаний із проблемами фінансування, а також з тим, що сучасна система державних тендерів не працює на розвиток цієї галузі мистецтва.

Що стосується дистрибуції, то на теперішній час українські анімаційні фільми отримують нагороди на всесвітніх фестивалях та конкурсах, але вони майже не демонструються на українському телебаченні та в кінотеатрах (за винятком фестивальних програм FutureShorts, що їх організовує Артхаузтрафік). У декількох інтерв’ю, що були надруковані українськими газетами, Віктор Слєпцов, директор ”Укранімафільму”, зазначив, що цю проблему можна було б вирішити, якщо розпочати випуск повнометражних анімаційних фільмів, зокрема, він називав уже запланований фільм „Хто боїться дядечка Бабая”. Але це ще тільки в планах, і не вирішує проблему анімаційних фільмів, що вже були зроблені, і які за форматом не відповідають вимогам сучасних кінотеатрів.

Ще одна проблема пов’язана зі станом української анімації – це стан анімаційних архівів. Їх було перевезено на територію кіностудії ім. Довженка, але там вони зберігаються майже без можливості доступу до них.

Зважаючи на описану вище ситуацію, пропонуються такі теми для дискусії:

· Ситуація навколо виробництва та дистрибуції сучасної української анімації. Що може бути зроблено для популяризації української анімації серед українських глядачів?

· Українські анімаційні архіви радянських часів. Яка їхня доля, та чи є їм місце на українському телебаченні та в українських кінотеатрах?

Пропоную запросити до дискусії таких фахівців:

‑ Директора кіностудії «Укранімафільм», пана Віктора Слєпцова.

‑ Головного редактора журналу «Кіно-Театр», пані Ларису Брюховецьку.

‑ Голову Асоціації кінокритиків України, члена Національної ради з питань культури і духовності, пана Сергія Тримбача.

‑ Режисера кіностудії «Укранімафільм», пана Євгена Сивоконя.

Головуюча круглого столу – Ольга Пироженко.

Розробка стратегічної моделі дослідження внеску фулбрайтівців в "український прорив" ХХІ сторіччя

Developing a Strategic Research Model of the Contributions of Fulbrighters to “The Ukrainian Breakthrough” of the 21st Century

Півнева Любов

Pivneva Lyubov

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

E-mail: pivneva@iatp.org.ua

Термін «український прорив» запозичений із гасел передвиборчої програми БЮТ, і у нашому уявленні пов’язаний з тим, що Україна у майбутньому має посісти більш