Proposals for Developing Intercultural Competence through Native Folklore in EFL Teaching in Ukraine

Людмила Сердюкова | Lyudmyla Serdyukova.

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

В епоху глобалізації однією з провідних цілей вивчення англійської мови як іноземної є приготування до реального спілкування з представниками інших країн у різних ситуаціях – побутових, професійних, соціально-культурних тощо. Бажано, щоб знання англійської мови дозволяло громадянам України гідним чином представляти свою країну, суспільство, професію, покоління, персональну особистість. У дійсності бажане досить часто залишається нездійсненим. Англомовна лінгвістична та літературно-культурна компетенція українців не завжди відповідає вимогам вільного спілкування та репрезентації національного інтересу. Для сучасного українського суспільства характерна незавершеність процесів формування національної ідентичності та солідаризації всіх громадян країни. Через це проблема розвинення та збереження національної ідентичності студентів і учнів виявляється актуальною на всіх рівнях навчального процесу, від початкової школи до вищих навчальних закладів. Над нею розмірковують освітяни, письменники, науковці, релігійні діячі. У більш широкому контексті це завдання окреслив владика Любомир Гузар шляхом переліку суспільних навичок та здатностей, що мають бути розвинені в українському суспільстві для побудови ефективної демократії. Блаженніший зазначив: «Потрібні люди, - а вони є в нас навіть сьогодні, - які мають солідні моральні засади… розуміють свою історію, вміють думати, рефлексувати… мають відчуття суспільної відповідальності». Подібні люди створюють духовну еліту нації. Про її високу місію вів мову Любомир Гузар (1). Стосовно всіх інших позаелітних українців поетеса і письменниця Ліна Костенко констатувала: «Проблема тут навіть не в ідентифікації нації, а в кризі самоідентифікації національно дезорієнтованої частини суспільства». Головна теза лекції, із якої походить вищенаведене висловлювання Л. Костенко, наступна - «кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, - в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті" (2). Наведені судження можна вважати підтвердженням своєчасності та доцільності пропозиції постійно використовувати при викладанні англійської мови як іноземної українській/ російській фольклор і художню літературу в англомовних перекладах в якості навчальних матеріалів. Таким чином можна поєднувати вивчення англійської мови з оволодінням культурою рідної мови. Є всі підстави думати, що уміле витримування пропорційного співвідношення у доборі оригінальних англійських та американських фольклорних і художніх текстів і фахово перекладених англійською мовою українських/ російських казок, легенд, віршів і оповідань матиме позитивний емоційний та естетичний вплив на формування в тих, хто вчиться, міжкультурної компетенції, творчого мислення та внутрішньої мотивації справно оволодіти рідною та англійською мовами і культурами.

У чому полягає специфічність фольклору, яка робить його придатним навчальним матеріалам для комунікативного викладання іноземної мови? Ця специфічність складається з ряду властивостей, між яких виділяються п’ять характерних рис: 1) міждисциплінарність, тобто перетин у фольклорі галузей мови, гуманітарних наук і культури; 2) гнучкість, що дозволяє використання фольклору на всіх рівнях навчання людей всіх вікових категорій з різними намірами оволодіння мовою; 3) всебічність/ різнобічність використання фольклору – інтеграція всіх пізнавальних завдань, мовних умінь і навичок, навчальних стратегій і технологій, наприклад таких, як: спостереження за мовними зразками, вияв погляду на проблему, обмін думками, розпізнавання образних висловів і думок, ідей, гадок, які вони вміщують в собі, інтерпретація наведених фактів і оцінювання ідейно-тематичного та естетичного змісту фольклорного дискурсу тощо; 4) високоефективне моделювання фольклорним текстом реалістичних, істинних, універсальних подій із життя людей, тварин і явищ природи; 5) сьогоденність/ сьогочасність фольклору – незважаючи на те, що фольклор є давнім видом народної словесності, він відповідає усім вимогам сучасної комунікативної методології та теорії викладання, що надає переваги плавності мови над її правильністю, автентичності мовлення над відредагованим текстом.

Вищенайменовані та деякі інші властивості, притаманні фольклору, систематизовані в статті Мартіна Педерсена «Фольклор у викладанні англійської як другої/ іноземної мови». Автор дослідження наголошує, що без фольклору культурно-спрямована та змістовно-орієнтована навчальна програма з дисципліни «Англійська як друга/ іноземна мова» не може відповідати вимогам часу (3).

На жаль, автентичні народні казки, легенди, перекази, байки та сповіді не знаходять належної репрезентації в англомовних навчальних матеріалах, якими послуговуються в Україні. Не кажучи вже про відсутність у них українського/ російського фольклору в англомовних перекладах. Викладачі та вчителі англійської мови країни недооцінюють той фактор, що фольклорні тексти мають яскраве національно-культурне забарвлення, містять у собі важливу етнокультурну інформацію. Носії мови, які виховувались у царині фольклору, використовують їх в якості цитат і афоризмів у реальній комунікації для створення етнокультурного вертикального контексту. Фольклорні тексти є потужними формами поетичного мислення й словесної творчості. Вони підживлюють і підтримують духовну етнокультуру, послуговують цінним матеріалом національного виховання. Водночас найкращі зразки народної словесної творчості переповідають і стверджують загальнолюдські моральні цінності, навчають гуманності, сприяють критичному ставленню до тупості, непотребу, жорстокого поводження з людьми, тваринами, природою.

У передмові до збірника «Українські казки про тварин» письменник-народознавець Василь Скуратівський наголошує: «У казках поєднані поетика й образність, світ добра і науки, людська мораль, шляхетність і, з рештою, лицарство. Основне завдання казок – закарбувати в дитячій свідомості високу людську мораль». Далі, як гіркий факт нашого сьогодення, В. Скуратівський відмічає, що недавня традиція включати в телепередачі кращі українські народні казки «знівелювалась і нам нині пропонують імпортний сурогат, де домінують не моральні засади, а розбещеність і розбійництво» (4).

Можна сподіватися, що приведені аргументи переконливо свідчать про бажаність використання національного фольклору тих, хто навчається, при викладанні англійської мови, особливо в початкових класах, коли закладаються основні засади моралі, етики та світосприйняття людини. Головна ідея доповіді полягає в тому, що подібна методична стратегія становиться невідкладною необхідністю при навчанні студентів педагогічних вузів і факультетів іноземних мов, які здобувають кваліфікацію вчителя англійської мови і зарубіжної літератури. Випускники таких факультетів повинні опанувати знання рідної та іноземної мов і культур, потрібні для ефективного виконання майбутніх професійних обов’язків.

Серед англомовних джерел українських народних казок, якими послуговується авторка доповіді, можна назвати такі видання, як “Tales from Central Russia” (Parts I – II. Edited by James Riordan), “The Magic Egg and Other Tales from Ukraine” (Retold by Barbara J. Suwyn. Edited and with the Introduction by Natalie O. Kononenko). Ці збірки подають типові зразки народних казок і легенд у довершених перекладах, супроводжених лінгвокраїнознавчими коментарями. Зазначені збірники, або інші аналогічні видання можна розшукати в Інтернеті, книгарнях, бібліотеках, добірках ксерокопій матеріалів або в методичних посібниках.

Британський фольклорист і країнознавець Дж. Ріордан не проводив розділення між українськими і російськими казками, об’єднавши їх всеохоплюючою номінацією “Eastern Slavic Folklore”. До його видання входить ряд казок, що спочатку були записані в різних регіонах України: «Про вовчика-братика і лисичку-сестричку», «Журавель і лисиця», «Принцеса-жаба», «Мудра жаба і дурна жаба», «Рукавичка», «Снігуронька», «Про козу-дерезу», «Дід, баба та курочка ряба», «Жар-птиця». Дж. Ріордан прийшов до висновку, що ці казки являють собою головний продукт матірної природи, яка сформувала слав’янську душу і обдарувала особливим ароматом і образністю східно-слав’янський фольклор : “Much of the subject-matter is of course common to folk tales throughout the world, but the style is purely Slavic, a faithful mirroring of customs, fears, prejudices and dreams, all nurtured by the Slavic habitat” (5).

Дж. Ріордан зазначив їх велике значення для духовного збагачення вітчизняних культур та світової культури в цілому, коли підкреслив, що східно-слов’янські фольклорні казки і легенди постачали теми безлічі знаменитих творів видатних композиторів, поетів і письменників: П.І. Чайковського, М.А. Рімського-Корсакова, І.Ф. Стравінського, О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, С.Т. Аксакова.

Багато ілюстроване видання «Чарівне яєчко та інші казки з України» є спільним проектом двох американок українського походження – поетеси і викладачки Барбари Сувін, розповідачки відібраних казок, і професора фольклористики Наталі О. Кононенко – головного редактора та автора передмови до збірника.

У передмові відзначаються основні джерела українських народних казок, наводяться їх жанрова класифікація, теми, мотиви, характерні герої та персонажі. Підкреслюється, що вся різноманітність українського фольклору спричинена глибоким почуттям прихильності до землі і всього живого на цій землі.

В українських казках тваринний світ трактується як споріднений з людським світом. Свійські тварини і звірі взаємодіють з людьми, розуміються одне з одним, співіснують на встановлених умовах. Н.О. Кононенко наводить такі приклади: In “The Magic Egg” there is an eagle who soars as high as the heavens, who can take people to the other world and also teach them respect for all life, animal as well as human. Respect for all life was important for, in many senses, Ukrainians did indeed feel that they were related to all living things, that they and animals were one. Should anyone forget this, stories such as “The Christmas Spiders” remind us that even the lowliest animals are blessed and can transfer their blessings to humankind”.

Інше важливе джерело тематики українських казок, на яке вказує дослідниця, це є традиційна віра в те, що мертві продовжують взаємодіяти з живими. У деяких казках мертві охороняють живих, сприяють їх добробуту, спонукають робити добро. Навіть ті, хто за життя робили щось погане, стають охоронцями, орудують справедливістю. Згадавши легенду «Скарбниця Довбуша», Н.О. Кононенко резюмує: “In Ukraine the presence of ancestors was always felt – past generations and traditions – with which people wanted to maintain contact, linking them to future generations through tales” (6).

Наведені вище виписки з передмов до збірників українських казок наголошують їх пізнавальну змістовність, морально-етичну спрямованість і словесну виразність. Завдяки цим якостям вони мають велике виховне значення для носіїв мови.

Як вид прозової творчості з установою на поетичну вигадку, на гру уяви, перекладені англійською мовою українські казки придатні для формування і розвитку таких навчальних умінь і навичок учнів і студентів, як критичне мислення, вдумливе читання, дискусійне обговорення та творче писання. Оволодіння цими вміннями допомагає активно користуватися мовою, що вивчається, як засобом комунікації, формує сприйнятливого читача/ реципієнта з особистою реакцією та критичним підходом до прочитаного/ почутого дискурсу. Таким чином оптимізуються адекватне сприйняття мови, що вивчається, лінгвокреативна діяльність на її засадах і здатність пов’язати рідну й іноземну культури. Розвивається також соціальне уявлення про різнобічність і різнобарвність життя людського і тваринного світів.

Для розвитку вмінь і навичок читання з глибоким розумінням змісту доцільно використовувати такі ефективні сучасні методики аналізу, як «реакція читача на текст» і деконструктивний аналіз «Американська деконструкція» Жака Дерріди та Пола де Мана.