Вакуленко М. О.

Великою мірою майбутнє держави залежить від якості освіти, яку ця держава пропонує. Хотілося б з оптимізмом дивитися на стан сучасної вищої української освіти, навіть незважаючи на декілька „але”...

Дуже прикрим фактом є низькі зарплати працівників освітньої сфери. А звідси – низька кваліфікація педагогів і – щогірше – поширення ідеології лицемірства, яка негативно впливає на молоде покоління.

Починається все ще з дошкільних закладів. Немає коштів ні на що, і збирають їх із батьків. А витрачають, знову ж таки, не завжди коректно.

І в школах уже звичним явищем стало збирати гроші з батьків „на школу”. А школа як була обідраною, так і лишається. Щоправда, директор поміняв уже другу іномарку та щороку мотається за кордон. І все натякає орендарям, що вони ще не купили йому додому нічого суттєвого.

Ось один показовий приклад. Був у одній школі орендар – клуб танцювального спорту. Здавалося б, корисна для дітей справа: залучення до цікавої рухової активності та культурних надбань людства, є перспектива професійного зростання, та ще й президентом клубу є не останній у світі науковець. Але через декілька років директору раптово стало не до танців. Усе просто пояснюється: підлогу в залі клуб уже полагодив і полакував, стільці школі подарував, дзеркала поставив... Навіщо тепер орендар, якщо це як-не-як клопіт, а допомогу школі директор легко тепер може отримувати зі своїх учнів? От і виходить, що інтереси кількох десятків дітей і їх батьків для держави значать дуже мало – якщо є „авторитетне” бажання директора звільнитися від такого клопоту. Такий собі феодалізм у дії.

А у вищій школі проблеми трохи „доросліші”. І, на жаль, їх зовсім не так мало. Ось один викладач придумав цікаві навчальні тести – але якісь спритники взяли та й опублікували їх. Під своїми прізвищами, звичайно. Он один науковець пише докторську дисертацію – а інші хвацько перехоплюють його результати. А потім кажуть: це все давно відомо. Ось один фізик проводить дослідження, які група його колег рекомендує на державну премію – але на останньому етапі прізвище головного автора губиться, а премію отримують вдячні співавтори.

Ось група науковців створила розробку, яка має всі шанси стати державним стандартом. Але інші, серед яких переважно члени Технічного комітету № 19 „Науково-технічна термінологія” (на базі „Львівської політехніки”), маючи відчутний адміністративний ресурс, активно перешкоджають такому нескромному перебігу подій, і самі беруться за цю справу. Годі й сподіватися, що в їхній „розробці” є хоч один справжній автор оригіналу. Але справа потрібна, та ще й діаспора морально підтримує – от і стараються як можуть. Щоправда, можуть на надто багато: відчувається брак фахової компетентності. Тільки шкоди державі наробили, а нічого так і не досягли. І працюють собі в своїх (київських і львівських) вишах, і навчають студентів. І власним прикладом доводять: поцупиш розробку – станеш професором, обдуриш державу – станеш розробником стандарту...

Зацікавився діями цього комітету і головний редактор „Критики”. Обіцяв посприяти поширенню об’єктивної інформації про ТК 19 серед тих, хто ним опікується – але так нічого й не зробив. Може, тому, що дехто з активних порушників авторського права постійно співпрацює з його редакцією. Може, тому, що патова ситуація з національним транслітераційним стандартом, яка виникла внаслідок неправомірних дій ТК 19, когось влаштовує. Але ж це суперечить інтересам держави! Не хотілося б думати, що серед патріотів компетентні чи просто порядні люди вичерпалися і що „Критика” зумисне вибирає собі таких „однодумців”.

Відзначився й Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ), який іще донедавна був флагманом української вищої освіти.

Відповідно до найавторитетнішого рейтингу університетів світу «Webometrics», оприлюдненому в січні 2011 року, найвище місце серед українських університетів у Львівського національного університету імені Івана Франка (1443 місце). На 1576-й позиції розмістився КНУ, на 1608-ій – Національний університет «Києво-Могилянська академія». Донецький національний технічний університет посів 1634-е місце, а на 1745-му рядку опинився Харківський національний університет імені Каразіна.

Отже, Києво-Могилянська академія практично наздогнала КНУ. Одним із важелів такого успіху є, на нашу думку, прозора діяльність керівництва Академії, яка зводить нанівець корупцію та хабарництво. На противагу цьому є факти, які свідчать принаймні про корупцію у стінах КНУ.

У 2001 році в КНУ за підтримки Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності та після одностайного голосування Вченої Ради КНУ було створено новий науковий напрям “Наукова термінологія” з метою розвитку української наукової термінології на природничих факультетах шляхом створення комп’ютерних та друкованих словників, видання українськомовних підручників тощо.

Але в 2010 році цей напрям чомусь ліквідовано. Зауважимо, це сталося після того, як голова Координаційної ради покритикував деяких виконавців тем за низьку якість роботи. А заковика в тому, що дехто з критикованих невдовзі вибився в начальство.

Крім того, після закінчення цієї теми ставки членів природничої групи невідомо де поділися, і ці фахівці фактично отримали необгрунтовану відмову в зарахуванні на роботу.

Це виглядає дивним, якщо взяти до уваги рівень кваліфікації та продуктивності праці нашої групи. Зокрема, 31 жовтня 1991 року її фактичному керівникові й основному виконавцю присвоєно вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. 14 жовтня 2009 року він отримав учене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю „Українська мова”, що рівноцінно переатестації за конкурсом, а в грудні 2010 року відзначений керівництвом Інституту філології КНУ як найкращий працівник науково-дослідної частини та заохочений найбільшою премією. Про високий кваліфікаційний рівень та продуктивність роботи цієї групи свідчать великий список публікацій її керівника за 2006-2010 роки (понад 50 праць) і копії рецензій фахівців-академіків на оприлюднений ним у 2008 році “Тлумачний словник із фізики”.

Але це зовсім не так дивно, якщо врахувати, що саме в цей час автор активізував свої зусилля щодо поновлення своїх порушених авторських прав на розробку української латиниці, де опонентами виступають члени Технічного комітету № 19 „Науково-технічна термінологія”. Навряд чи можна сприймати такі методи просування позиції ТК-19 прийнятними.

Українці – люди терплячі. Але не дуже добре, що ця терплячість іноді переростає в надмірну терпимість до речей, які цивілізований світ не толерує. Як тільки німецький міністр був запідозрений у плагіаті – одразу втратив свою високу посаду. І суду не треба чекати. Бо негоже посадовим особам бути причетними до такого. А у США таке взагалі є нечуваним.

Якщо науковці є інтелектуальною елітою нації, то насамперед саме від них чекаємо адекватної реакції на подібні речі. Бо ставлення до них яскраво характеризує саме цю еліту. І хотілося б бути впевненим, що ця еліта таки є.

Ethical troubles of high school of Ukraine

Maksym Vakulenko