Наука не має кордонів

Це була п'ятниця, друге травня 2008. „П'ятниця” - це важливий для американців концепт, це своєрідний щотижневий день святкування трудових здобутків й початок вікенду; T.G.I. Friday's (Thank God it's Friday) - улюблена мережа ресторанчиків.

Саме ця п'ятниця стала найважливішим днем усього мого фулбрайтівського перебування на кафедрі комунікації Іллінойського університету в Чикаго. Це був день моєї наукової доповіді на семестровому колоквіумі. За традицією, на такому колоквіумі слухається тільки одна доповідь. Тому це була висока честь й надзвичайна відповідальність.

Метеослужба Чикаго заздалегідь попередила про зливу, грозовий шторм і небезпеку на дорогах цього дня. Тож, я думав, що аудиторія буде невеликою. Але несподівано о 12-00 зала була переповнена професорами, вченими, аспірантами. Звідкись приносили стільці, а моє хвилювання зростало. Одночасно було і дуже приємно: мене прийшли послухати, не дивлячись на п'ятницю, лиху погоду, кінець семестру... Не буду наголошувати на тому, що американська демократія і в науці відчутна. Примусово будь-які наукові заходи ніхто ніколи не відвідувати не буде.

Впевнений, усі зацікавилися передовсім темою: „Мова, культура і Ноосфера”. Хоча головна мета мого перебування у США - це дослідження принципів міжкультурної комунікації та написання книжки для студентів-журналістів з цього предмету, я вирішив познайомити американських колег з невідомими для багатьох з них надбаннями нашої вітчизняної науки. Їм, як виявилось, було дуже цікаво дізнатись про романтичні ідеї Володимира Вернадського щодо ноосфери (від грецького noos - розум), тобто глобального інтелектуального континууму, який є єдиним для усього людства. На початку нового тисячоліття це звучить особливо і гармонує з прийняттям нової парадигми знань.

Я переконаний сам і мені здалося, що я переконав аудиторію в тому, що різні мови (багато років я займаюся зіставним мовознавством) і культури живляться ноосферою й одночасно збагачують її, демонструючи одвічний принцип Універсуму - існування єдності у відмінностях. Ноосфера латентно об'єднує людство на космічному (для віруючих - божественному) рівні свідомості. Чи не в цьому полягає найголовніша мета нашого існування на планеті Земля?

Сенатор Уїльям Фулбрайт, як відомо, основним завданням нашої програми теж вважав створення умов для взаємного розуміння та дружби націй. Як фулбрайтівець, я переконався в цьому на власному досвіді, хоча і раніше як вчений і викладач бував в різних країнах.

Довгострокове перебування дозволило мені не погостити, як раніше, а стати часткою мого нового американського колективу, моєї кафедри, факультету, університету протягом академічного року. Я був в статусі інших запрошених професорів і майже не відчував своєї тимчасовості: життя колективу стало і моїм життям з усіма офіційними та неофіційними заходами, перемогами і проблемами.

Я побачив багато спільного з проблемами нашої вищої освіти. Тут теж існує своя бюрократія, певні невиправдані підходи, вимоги. Але, на щастя, відсутня „комуністична” завзятість щодо контролю за навчальним процесом. Тут викладач, а не наші міністерські інструкції і працівники методичних відділів, є господарем навчання, а студенти - однодумці, якщо цього вдається досягти.

І ще одне, дуже суттєве для нас порівняння на фоні безкінечної та не результативної для української освіти боротьби з корупцією. Тут неприйнятним є сам концепт „корупція” щодо навчання. Система тестів, екзаменів і сама атмосфера університетської освіти не мають з корупцією нічого спільного. У нас, по-моєму, тільки Києво-Могилянка зуміла створити щось подібне.

Щодо академічного рівня, якості, глибини знань наша освіта може достойно позмагатися з американською, хоча багато чого залежить від значимості самого університету, його статусу, рейтингу серед інших і т. ін.

Оскільки у мене була наукова програма, я тільки трішки, в основному для свого досвіду, викладав студентам у себе, в Іллінойському університеті, а також в Техаському та Монтклерському (Нью Джерсі) університетах. Для мене це велике задоволення спілкуватися зі студентством, яке, на моє переконання, має набагато більше спільного, ніж доросле покоління і є гарним зразком взаєморозуміння та інтернаціоналізму. Цікаво, що американські студенти не розмовляють між собою на заняттях, але є більш розкутими і зовні, і в дискусіях, і в запитаннях. Незвичним для нас є й те, що бейсболи студенти на парах теж не знімають і можуть продовжувати щось їсти прямо на заняттях.

Семінари тут не є відтворенням прослуханих лекцій, як звично це робиться у нас. Хороший викладач створює палку дискусію запропонованих для читання статей і книжок з певної теми.

Так забезпечується критичне мислення студентів - психологічне підґрунтя демократичного ставлення до життя. До речі, ще у 1999 році в Монтклетському університеті я познайомився з роботою „Інституту філософії дитини” (Institute for the Advancement of Philosophy for Children (IAPC), Montclair State University) доктора Метью Ліпмана, який вивчає принципи формування критичного мислення з раннього віку людини. Пам'ятаю, як я був здивований, коли доктор Ліпман сказав мені, що його теорія і сама система критичного мислення базуються на ідеях відомого нам психолога Виготського. І тут наший шанс було втрачено: критичне (=демократичне) і радянське мислення не співпадали.

Як науковець, крім бібліотеки, я мав тут унікальну нагоду безпосереднього „живого” спілкування з американськими науковцями та вченими з інших країн. Мені також пощастило взяти участь в декількох конференціях, інших наукових зібраннях. Це та наша наукова ноосфера, яка живить наш розум, надихає на звершення. І слугує еталоном порівняння, своєрідним tertium comparationis, коли ти можеш побачити власні надбання у дзеркалі світових досягнень.

Я думаю, що Програма Фулбрайта виконує ще й цю функцію правдивого оцінювання „свого”. Можливість взаємного ознайомлення в певній науковій сфері у той самий час слугує неабияким шансом справжнього об'єктивного визначення твоєї власної наукової вартості на світовому рівні. Коли я говорю про мою власну наукову вартість, я мушу усвідомлювати відповідальність перед моєю вітчизняною наукою. Фулбрайтівці a priori - найкращі з кращих, що чесно вибороли право представляти свою країну за кордоном. І свою правду про інші країни люди дізнаються здебільшого з досвіду безпосереднього спілкування, а не з засобів масової інформації. Саме тому я дуже хвилювався перед доповіддю на колоквіумі другого травня, перед іншими виступами на конференціях, перед лекціями для студентів тощо.

Відверто скажу, що я старався зробити все, щоб моя рідна Україна пишалася мною. Хочу запевнити, що ми в гарній наукові формі і, незважаючи на відсутність належних технологій, нормального доступу до світових інформаційних джерел, жалюгідне й принизливе фінансування усього й усіх нас, ми знаємо, чим живе сучасний науковий простір, відчуваємо його дихання, а інколи відкриваємо те, чого не можуть зробити за кордоном.

Але... На превеликий жаль, більша частина наших надбань майже не відома за кордоном. Принаймні в гуманітарних науках, зокрема в лінгвістиці. З іншого боку, деякі наші, але в основному московські, „наукові світила” зробили свої наукові імена вдома на позичених тут ідеях, які безсоромно транспортувалися і засвоїлися майже як власні. Соромно за них, і гірко.

Вони, я маю на увазі американських та інших зарубіжних вчених, майже не цитують і не знають наші праці, оскільки ми майже не друкуємося англійською, маємо дуже мало публікацій в світових журналах. Впевнений, що я далеко не перший, хто зробив такий висновок. Тому я поставив собі завдання підготувати статті англійською під час мого перебування в Америці. Декілька статей вже прийнято до друку в престижних журналах. Раджу зробити це іншим задля української науки та задля власних наукових амбіцій.

В науці, як і в спорті, існує власний рейтинг країн, університетів, наукових шкіл, імен. Від кожного з нас залежить позиція в цих рейтингах.

На власному досвіді я переконався, що в науковому середовищі не має значення, з якої країни ти приїхав. Твій рівень, твої ідеї, освіченість - це все, що потрібно для визнання, відчуття паритетності та гідності за кордоном. Справжня наука не має кордонів і не залежить від національної приналежності.

... Півтори години, відведені на колоквіум, закінчилися. Припинився й дощ, не було чути грози. Я відчув полегшення від того, що все позаду. Хоча, як це завжди буває, ще довго удосконалював відповіді на запитання, але вже у своїй свідомості...Наприкінці був легкий ланч, на якому ми домовилися з деякими вченими про наступні ланчі, зустрічі, майбутню співпрацю. Звичайно, все це приємно і дуже корисно в багатьох відношеннях.

Дуже хочу, щоб якомога більше моїх співвітчизників теж стали фулбрайтівцями. Дуже хочу, щоб їм теж пощастило відчути насолоду цього стану збагачення душі та свідомості, яке, впевнений, лишиться на все життя.

Нехай усім пощастить так само, як пощастило мені!

Email: vladmanakin@gmail.com
Web: www.uic.edu/depts/comm/facultymanakin
Phone: 312-413-5497
Fax: 312-413-2125