Грант від Фулбрайта — це контрамарка на інтелектуальний бенкет, це запрошення до Нового Світу і нових світів. Олена Русіна, фулбрайтівський науковець 2006-07

Це були незабутні вісім з половиною місяців — коли, здавалось, мрії збуваються, не чекаючи, доки ти їх сформулюєш у голові. Америка відкрилася дуже швидко — переліт, правда, тривав трохи задовго, маршрут Київ-Мюнхен-Чикаго-Філадельфія важко назвати оптимальним. Але шкірка варта вичинки, а Париж — меси. Нью-Йорк і Вашінгтон, Бостон і Маямі, менші міста Сполучених Штатів, які вдалось відвідати, являли мені зразок зовсім іншого життя — й передусім у царині культури, яку я, власне, і приїхав досліджувати. Культура була розлита в повітрі — театр, кіно, література. Велетенські ангари-книгарні мережі “Barnes & Noble” вразили мене буквально другого чи третього дня — один такий містився буквально за два квартали від нашого будинку в Елкінс-Парку на околиці Філадельфії. Цей безмежний простір, заповнений книгами всіх можливих жанрів і напрямків, працював до 11-ї години вечора. Окрім полиць, прилавків та стелажів, заповнених друкованим словом, простір той містив у собі ще й кав'ярню “Starbucks”, і багато-пребагато крісел, диванчиків, лавочок та стільців, на яких можна було зручно всістися, розгорнути книжку, взяту з полиці — й ніхто з продавців не примушував її купувати, бігти на касу, розраховуватися. Тоді, у 2005-му саме вийшов передостанній, шостий том саги про Гарі Поттера — і я читав її, повільно, по пів-розділу (бо англійською читаю все ж таки набагато повільніше, ніж українською). Перед одинадцятою вечора ставив книжку на полицю, прощався з продавцями (“Havе а nice time, sir!” — ще й досі дзвенить у вухах), і порожніми вуличками діставався дому. Вже повернувшись до Києва, купив український переклад у Малковича й дочитав останню третину.

ДОКЛАДНІШЕ >>

Оповідають, що якось всесвітньо відомий учений зайшов до лабораторії десь опівночі й застав там свого учня-докторанта. „Що ви тут робите в таку пору?” — запитав. „Працюю,” — відповів той. За кілька тижнів історія повторилася. А коли втретє вчений поночі застав колеґу-дослідника в лабораторії, він зауважив: „Молодий чоловіче, ви працюєте, працюєте і працюєте. Але коли ж ви думаєте?”.

Цю притчу я нераз згадував у 2002-03 роках, коли перебував на фулбрайтівському стажуванні в Ратґерському університеті. Не оповідатиму про духовні розкоші роботи в бібліотеках США (а крім книгозбірні Ратґерського, мені пощастило попрацювати в Колумбійському університеті та в Бібліотеці Конґресу). Звичайно, багато важать також зустрічі й дискусії з університетськими колеґами — міждепартаментські семінари, обговорення, презентації доволі розповсюджені й вельми продуктивні. Ми в Україні лише підходимо до такої форми наукової взаємодії. Корисні також контакти з представниками різних університетів та наукових товариств, участь у конференціях. Це так, це так...

І все-таки можу стверджувати, що найважливішою для мене виявилася нагода, якщо так можна висловитися, зупинитись й непохапливо осмислити деякі реалії університетської системи, думки, тенденції розвитку тощо. У щоденному робочому плині вдома на це бракує часу, й тому не дивно, що ми нерідно задовольняємося якимось напівфабрикатом — шалений темп сучасного життя цьому сприяє. Не знаю, чи сенатор Фулбрайт передбачав і такий привілей для фулбрайтівців, але я відчув величезну користь від непоспішливого аналізу важливих для розвитку НаУКМА проблем, і радий, що висновки з цих роздумів вдалося згодом втілити в університетську практику.

Я прибув до США напередодні подій 11 вересня 2001р., а тому мав можливість бачити, спостерігати країну в час і після теракту. Мене вразила не поведінка чи дії офіційних осіб, як на мене, вони були в ті години не дуже виразними і сміливими. Мене вразив патріотизм американського народу: цілком зримий, примітний, відвертий. Саме в такі години, він, мабуть і має проявлятися. Патріотизм представників усіх рас, громадян США незалежно коли вони ними стали — чи рік-два тому, чи мають глибоке коріння в країні протягом століть. Було б добре щоб всі українські громадяни були такими патріотами.

Дуже цікавим був і Колумбійський університет (Нью-Йорк), де мені довелося стажуватися. Американський університет в якому навчаються представники багатьох країн світу, але англійська майже скрізь. В центрі міста цей університет як осередок науки, мудрості, цілком окремий світ в гамірному багатомільйонному місті, в якому всі кудись поспішають. В університеті динамічне життя, але виглядає і сприймається воно так як за правилом: поспішай повільно і ти встигнеш. А ще вразила багатюща бібліотека університету з книгами на безлічі мов, а головне — вільним доступом усім студентам і викладачам до фондів.

Велика країна США як цілий світ: різні кліматичні зони і географічні пояси, різні штати, інколи, здавалося б, несхожі люди, увесь світ в одній країні.

Час, що його я провів у США на стипендїї Фулбрайта, виявився дуже інтенсивним і плідним. Я не тільки виконав більшу частину мого проекту, здебільшого підготувавши майбутню антологію американської поезії 50-х і 60-х років минулого століття («День смерті Пані День», 2006), але й розпочав роман «Дванадцять обручів» (перші чотири розділи) та багато співпрацював з моїм перекладачем і приятелем Майклом Найданом (вірші, роман «Перверзія»). Мені надзвичайно пощастило в тому, що я часто отримував запрошення з різних університетів країни, тож міг ще й подорожувати з літературними виступами. Таким чином, я побував у Нью-Йорку, Вашинґтоні, Філадельфії, Піттсбурзі, Чикаґо, Денвері, Лос-Анджелосі, Сан-Франциско та деяких інших місцях і місцевостях цієї велетенської країни. На жаль, мені не вдалося перетнути США від океану до океану суходолом. І все ж можу стверджувати, що я трохи пізнав цей світ. Найголовнішим підсумком мого 10-місячного перебування в ній стало звільнення від безлічі стереотипів та упереджень і набуття цілком нового, ширшого розуміння західної цивілізації та її вартостей.

Головний висновок з мого «Фулбрайту», присвяченого філософії права (Школа права Університету Мічигану)

Зміни на краще в Україні можливі лише за умови не декларативного, а справжнього підпорядкування Конституції та чинним законам з боку як керівників держави, так і пересічних громадян. Вважаю, що науковці, як найбільш освічена частина суспільства, повинні давати зразок не тільки поваги до закону, а й використовувати його важелі для здійснення позитивних змін в науці та суспільстві.

Не знаю, чи був мій фулбрайтівський досвід типовим, схожим з досвідом інших, чи ні. Але в мене це було так. Одержала я фулбрайтівську стипендію не з першого разу. Коли подавала вперше, навіть не дійшла до інтерв’ю. Звичайно засмутилася, але потім проаналізувала і свій проект, і CV, і пакет фулбрайтівських документів, і зрозуміла, що до подачі проекту потрібно спеціально готуватися, мати досвід роботи в обраній темі і публікації. Рік я готувалася, а потім подала знову (і це вже був інший проект). І в другий раз я пройшла! Я була дуже щаслива: по-перше, здійснилася моя мрія (бо мені завжди дуже хотілося побувати саме у Сполучених Штатах), а по-друге, я все ж таки досягла поставленої мети.

ДОКЛАДНІШЕ >>

Рівно 10 років тому Фулбрайтівське стажування в Колумбійському університеті в Нью Йорку подарувало мені короткочасний період повної свободи. Це було задоволення, підсилене Нью Йорком, містом, яке тепер завжди зі мною. Я не лише почувала себе вільною від офіційних інституцій, від планових тем, від тих людей, яких мені не дуже хотілося бачити. Щастя було в тому, що я могла читати в бібліотеках те, що хотіла, могла слухати Е.Саїда, Г.Співак, А.Гюссена, могла задумувати найнесподіваніші свої наукові проекти, які реалізовую по сьогодні. Зі мною була моя родина, і щастя посилювалося тим, що я відкриваю світ не лише для себе, але і для них.

Загалом, Фулбрайт важливий для мене двома символічними речами — з одного боку, він дав мені можливість зрозуміти західну науку, її стандарти, стратегію, моду, зрештою, і певні її обмеження, а з другого боку, він маркував мене як “іншого” в колі українських філологів, оскільки я навчилася бачити наше літературознавство з певної перспективи, оцінюючи його за стандартами нехай ідеальної і неможливої, але “високої науки”. Таким чином Фулбрайт закріпив мій статус “свій серед чужих і чужий серед своїх”.

Можливість перебувати протягом 6 місяців в Колумбійському університеті, в мультикультурному Нью-Йорку, та ще й разом з родиною, дало унікальну можливість побачити і зрозуміти Америку (а вона така різна!), американців, систему науки та освіти.

Адже одна річ — приїхати як турист, чи навіть на конференцію, інша — жити в країні, їздити щоденно до університету, бібліотеки, відвідувати театри і музеї.

Діти пішли до американської публічної школи. Програючи в глибині освіти, американська школа, на відміну від нашої, застосовує до дітей індивідуальніший підхід і намагається зацікавити їх, розвинути творчий компонент, а не втиснути в дитячі голови знання з усіх предметів та ще й на рівні вимог вищої школи.

Моє темою було вивчення сучасного стану американо-українських стосунків. Але тоді, в 1995 р., я розібрався для себе і в ряді інших питань, зокрема, в складній історії ОУН і УПА, спілкуючись, наприклад, з такими постатями як Микола Лебедь та Мирослав Прокоп.

Тоді ж прочитав свою першу лекцію про українську політику в американському університеті. Довелося довго тренуватися перед дзеркалом. А тепер кілька тез на чернетці — і вперед...

Всі враження, мабуть, довго переказувати. Коли я приїхав до Нью-Йорка, перше, що я побачив на хмарочосах — величезні плакати з... барикадами і червоним прапором. Потім виявилося, що це — реклама мюзікла «Знедолені» за Гюго. Отож, ще й можливість вечорами ходити на бродвейські мюзікли — класику жанру (хоча наші мюзікли чи рок-опери — не гірші!).

Фулбрайт — це частка життя, яка надала поштовх для різкого прискорення в становленні та розвитку моїх наукових ідей, гіпотез і теорій. Фулбрайт — це концентрація мого нового ставлення до сучасної науки, що поєднує необхідність самовираження і самовдосконалення з колективною працею в творчому колективі. Перебуваючи протягом п'яти місяців в Массачусетському технологічному інституті і працюючи над проектом, пов'язаним з удосконаленням екологічно чистих технологій спалювання палив в енергетичних установках, я в далекому 1994 році уперше в житті відчув атмосферу великого інтернаціонального наукового товариства, яке об'єднало американців, італійців, корейців, філіппінців, українців. Для мене Фулбрайт — це простір знань, осмислення своїх можливостей і, звичайно, нове бачення світу, в якому демократичні принципи складають основу не тільки взаємовідносин в суспільстві, але й в науці, яка, в свою чергу, є важливим явищем духовного життя цього суспільства.

Версія для друку