Програма академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта в Українi

24 липня 2014

Олександр Суходоля: «Україна може зняти залежність від поставок енергоресурсів з Росії на сто процентів»

Олександр Суходоля: «Україна може зняти залежність від поставок енергоресурсів з Росії на сто процентів»

Енергетична сфера України сьогодні, як ніколи, потребує оздоровлення. Про «темні» схеми ціноутворення в енергетиці, вади механізму субсидування, і чому ніхто не зацікавлений в енергозбереженні - говорили з Олександром Суходолею, Фулбрайтівським дослідником, доктором наук з державного управління, завідувачем відділу енергетичної і ядерної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень.


-    Наскільки сильно Україна - населення і промисловість - сьогодні залежить від імпортних енергоносіїв, зокрема, з Росії?
-    Україна сильно залежить від поставок енергоносіїв з Росії. На сьогодні фактично стопроцентна залежність по ядерному паливу - виробництво електроенергії на атомних електростанціях залежить від поставок палива з Росії. Переважна частина всього обсягу імпорту природного газу забезпечується Росією, суттєво залежимо від постачання нафти і нафтопродуктів. Але Україна також має достатньо власних ресурсів та можливостей забезпечення енергетичної незалежності,  які не використовуються.  З однієї сторони, ми залежимо, а з іншої сторони, якщо захочемо, то в досить короткий проміжок часу можемо зняти цю залежність повністю.
Наприклад, Японія, яка фактично на 100% залежна від імпорту енергоресурсів, однак є ефективною, успішною країною, що забезпечує свою енергетичну безпеку і незалежність від зовнішніх загроз. Україна ж, у порівнянні з Японію, є просто надзвичайно багатою на власні енергоресурси. Тим не менш, основні загрози незалежності та суверенітету України чомусь формуються саме в енергетичній сфері. Питання, чому ми цього нічого не зробили? Може, Україна не хоче бути незалежною країною?
Тут, важливі два моменти. Перший - якщо держава хоче і люди розуміють необхідність, то ця енергетична залежність не така страшна. Зусиллями суспільства створюється можливість отримати ресурси з інших джерел. Більш того, якщо в суспільстві є необхідність переборювати якісь труднощі, суспільство формує відповідні механізми, і це стимулює його розвиток. Енергетична залежність України може бути тим фактором, який буде підштовхувати Україну вперед.
Другий момент, пов'язаний із внутрішньою енергетичною політикою, власне, підходами до державного управління. Я би не хотів, щоб ми розрізняли енергопостачання для населення і промисловості. Фактично, весь період незалежності це була головна ідея - розділення на різні категорії споживачів і встановлення різних цін для різних категорій на енергоресурси. Це невірний підхід. Можемо говорити про залежність держави, але розподіл енергоресурсів всередині країни - то вже наша внутрішня справа.
До цього часу суспільну увагу привертають до груп споживачів «промисловість» і групи споживачів, яку називають «населенням», говорячи про те, що для населення в нас є достатньо своїх «дешевих» ресурсів, а для промисловості ми змушені імпортувати «дорогі», зокрема, природний газ. На мій погляд, це помилковий підхід, який фактично унеможливлює прийняття рішень, спрямованих на розвиток країни. Ідея встановлення різних цін для різних категорій споживачів, головна політично-популістична ідея владної еліти останні двадцять років, створила механізм і джерело рентної експлуатації енергетики на користь окремих вигодонабувачів. Для прикладу: у нас є певний об'єм газу, ми його можемо продавати по одній ціні всім споживачам, але робиться диференціація цін: по одній ціні - для населення, низький тариф, для промисловості - високий. У цьому випадку можна грати на об'ємах постачання. Може, скажемо, що такого немає?  Однак, такий факт. Якщо порівняти обсяги споживання газу населенням на початку незалежності, і сьогодні (мається на увазі, і спалювання газу в конфорках і теплозабезпечення), побачимо , що кількість населення зменшилась, а обсяги споживання зросли. При цьому, сьогодні за нормативами рахується, що громадянин України споживає в майже у два рази більше газу, ніж в 91-му році.

Я наполягаю, що промисловість і населення - рівноправні споживачі, і ціна на енергоресурси має бути однакова. Якщо держава бачить, що треба захистити населення, зокрема, малозабезпечені верстви населення, - для цього треба ввести безпосередні, адресні компенсації.

Механізм субсидій, який існує зараз, - це коли держава з бюджету перераховує кошти тому, хто постачає енергоресурси, у випадку теплозабезпечення - об'єктам теплокомуненерго ( чи обленерго у випадку постачання електроенергії тощо). Тобто кошти не йдуть споживачеві  - вони тільки виступають свого роду віртуальним рахунком, через який перераховуються гроші постачальникам енергоресурсів. У зв'язку з цим виникає дуже цікава ситуація - виробник (продавець) енергоресурсів не зацікавлений в енергозбереженні: чим більше буде необхідно постачати, тим більшим буде обсяг гарантованих надходжень ресурсів, які з бюджету  опосередковано будуть надходити; споживачі теж не зацікавлені в енергозбереженні, тому що не бачать необхідності в цьому, оскільки не вони ж платять за весь об'єм споживання. У результаті маємо ситуацію, коли енергетична і комунальна інфраструктура погіршується, бо нікому не цікаво підвищення енергоефективності.
-    Чи вплинув стан труб на збільшення обсягу використовуваного газу населенням? Можливо, справа у втратах газу під час транспортування?
-    Втрати на газових мережах моніторяться, і я би не сказав, що ці втрати є дуже суттєвими, орієнтовно 1,5-2% від обсягу транспортованого газу. У газорозподільчих мережах, тобто тих, які підводять газ до кінцевого споживача втрати складають до 1 млрд.м.куб., а в магістральних газопроводах  державної компанія «Укртрансгаз» (біля 5 млрд. м.куб., однак і це в основному для забезпечення роботи перекачуючи двигунів газопроводів). Слід зазначити, що робота із ліквідації втрат газу при транспортуванні ведеться, це нормальний процес і можна сподіватись, що в подальшому ситуація з цим буде поліпшуватися. Стабілізована ситуація із втратами в електромережах, хоча останніми роками технологічні втрати фактично залишаються незмінними на рівні 11%.
От ситуація з комунальними мережами - власністю, яка належить громадам, в основному, це тепломережі і мережі водопостачання - просто катастрофічна. У результаті зношення мереж втрати величезні: фактичні теплової енергії сягають 25%, а втрати на всьому ланцюжку виробництва, транспортування та споживання - 45%, це - орієнтовно 4 млрд.м.куб. Втрати води в мережах сягають 40%.
Оскільки до сих пір в нас діє так звана витратна система тарифоутворення, то всі втрати враховуються на наступний період у витратах, які покриваються тарифами, тобто мають оплачуватися споживачем. А коли споживач не може платити, то йому виділяються державою субсидії. Тому чим більше втрат у тепломережі - тим більше виділяється коштів з держбюджету на їх компенсацію. Інше питання, що бюджет може не оплатити ці втрати через відсутність коштів, і це трапляється. Комунальні підприємства і місцева влада жаліються на центральну владу за відсутність належного рівня компенсацій, стан основних фондів галузі погіршується, але ніхто не має інтересу у зниженні втрат.
-    Тобто в нас механізм «роздування» витрат?
-    Так, і ці витрати поступово, кожний рік зростають, можливо, за виключенням електроенергетики, де регулятор адміністративно уже не «дозволяє» заявляти збільшення технологічних витрат.
-    Якщо відмінити градацію (поділ) тарифів для споживачів на населення і підприємства, то чи буде збільшення ціни для споживача?
-    Питання важливе і, я би сказав, принципове. Проте, я не хочу говорити про ціну - це питання попиту і пропозиції. Питання не в ціні, а в тому, як розподіляються вигоди і збитки у суспільстві.
Питання ціни залежатиме від того, чи буде в нас споживач на цей газ, чи буде в нас виробництво, яке потребуватиме енергоресурсів, чи залишиться лише житлово-комунальна сфера. Для держави важливі і люди, умови їх життя, і економіка, умови господарювання. Тим не менш, різниці між «населенням» та «підприємствами» з точки зору цінової політики не повинно бути. Знову ж, якщо ціна на газ буде високою для населення, держава може запропонувати компенсації, але безпосередньо кінцевому споживачу. Це буде, до речі, стимулювати нас з вами, населення, вимагати від постачальників послуг тепло- і водопостачання кращої якості. Коли людина платить свої кошти - в неї підвищується мотивація вимагати відповідну якість за надану послугу.
Іншим важливим моментом, який сьогодні дискутується і впливає на ціну, є питання джерела енергоресурсу. Загалом, пропозиції можуть формуватися на основі різних джерел надходження газу - внутрішній газ та імпортний газ. На сьогодні ціни на «імпортний» і на «власний» газ формуються у нас по-різному.  Якщо ми беремо зараз ціну на газ з РФ - то це під 500 доларів за тис. м. куб. газу, а ціна на спотових ринках в Європі - на 150 доларів менше. Безумовно, ці ціни будуть коливатися і відповідним чином формуватимуться тарифи. Стосовно внутрішнього газу, який ми вважаємо, що він має бути дешевшим (бо ж треба захистити населення), то тут важливо звернути увагу на наступне. Існуючий всі роки незалежності підхід адміністративного регулювання ціни на газ внутрішнього видобутку - помилковий шлях. Фактично, ми змушуємо державні компанії продавати газ нижче його собівартості. Сьогодні держава платить українським державним компаніям орієнтовно 400 гривень за 1 тис. м.куб., бо газ призначений для населення, і в той же час «Газпрому» - по 450 доларів. Держава перенаправляє суспільні ресурси на розвиток газової промисловості Росії, замість того, щоб інвестувати і платити більше українським компаніям для видобутку газу в Україні.
Чи є в нас газ? Є. Просто цим треба займатися, вдосконалювати технології, розвідувати нові родовища. Останніми роками обсяги розвідувального буріння Україні державними компаніями падають, видобутку газу - не зростають, у той час як обсяги видобутку газу маленькими приватними компаніями - зростають. Загалом, чим більше буде джерел постачання - тим вищою буде конкуренція. Тому Україні треба забезпечити диверсифікацію поставок енергоресурсів загалом і природного газу зокрема і реформувати методологію ціноутворення.
-    Чи пов'язані проблеми у енергетичній галузі з приходом до влади фінансово-промислових груп?
-    Суспільство не може існувати без груп впливу, які можуть називатися фінансово-промисловими групами, фінансовими, політичними групами тощо, які і будуть управляти цим суспільством. Не можемо сказати, що вони є альтруїстами - вони формують такі механізми, щоб їм було вигідно. Інше питання - яким чином можна обмежити їхні апетити і встановити справедливий розподіл благ у суспільстві.
На мій погляд, в українського суспільства з'явився шанс обмежити впливовість цих груп. По-перше, суспільство зрозуміло, що воно може змінювати ситуацію. По-друге, останнім часом чітко проявилась здатність суспільства до самоорганізації. Наше прагнення приєднатися до Євросоюзу також надасть додаткові інструменти організації взаємовідносин між владою, бізнесом і суспільством для встановлення більш справедливого розподілу виробленого продукту. З іншої сторони, можемо спостерігати, що відбулась деяка еволюція фінансово-промислових груп. Раніше головний бізнесмен був і політиком, створювалась партія, що лобіювала закони конкретно для цієї людини, його бізнесу. На сьогодні відбулася деяка спеціалізація в цих групах. Сформувалася група політиків, які відстоюють інтереси, і група бізнесменів, які підтримують цих політиків. Це еволюція у правильному напрямі. Можна тільки очікувати на поліпшення стану справ і не варто дивуватися, якщо одного часу ці, начебто «свої», політики будуть активно спротивляться донорам-бізнесменам.
Хоча найбільш вагомий чинник, який може дати надію на перспективну відмову фінансово-промислових груп від рентної експлуатації полягає, на жаль, в іншому, - це завершення періоду перерозподілу суспільного добра, сформованого у радянський період. Власність вже знаходиться в приватних руках, іншими словами, вже немає що експлуатувати і необхідно створювати щось нове для того, щоб отримати віддачу від наявного капіталу - нові робочі місця, нові виробництва, а відповідно, і збільшувати частку благ, які будуть діставатися людям, які працюватимуть на цих виробництвах.
Єдине, що залишилось ще нерозподілене - це житлово-комунальна сфера і земля, і тут ми маємо бути насторожі.
-    Чи може діяти енергетична система  в Україні по-іншому і як?
-    Нам необхідно створити конкурентний енергетичний ринок всередині України, вхід до якого був би вільний для будь-кого, хто має кошти і хоче інвестувати. Друге - необхідно сформувати прозору процедуру прийняття рішень і стабільність правил гри на енергетичному ринку, щоб вони не мінялися від зміни груп впливу при владі. Безумовно, цінова політика має бути переглянута, необхідно зняти державне втручання у встановлення цін. Можливо, цей підхід, який можна назвати ліберально-ринковим, не всіма підтримуватиметься - передусім, тими політиками-популістами, хто побоюватиметься, що ціни швидко виростуть на внутрішньому ринку.
-    Політичної волі може не вистачити?
-    Цілком імовірно, однак ми не маємо вибору.

Щоб зробити модернізацію енергетики, оновити технології, відремонтувати тепломережі чи забезпечити видобуток енергоресурсів - потрібно інвестувати.

Коштів на інвестицій в держави немає, це мають бути інвестори, а інвестори мають бачити шляхи повернення інвестицій. Важка задача - сформувати політичну волю і підтримувати її, а також - донести до суспільства, що це є необхідний крок, що іншого виходу немає. Одночасно необхідно сформувати систему підтримки малозабезпечених верств населення.
Я сподіваюся, що укладання Договору про асоціацію з Європейським Союзом надасть Україні певні ресурси та інструменти ЄС для реалізації цієї задачі. Для прикладу, щоб реалізувати реформи, треба знання. Ми їх можемо здобути самі, потративши певні ресурси, час і зусилля, а можемо взяти готовий інструментарій. Я сподіваюсь, що такі можливості у нас з'являться.
-    Що б Ви порадили змінити у державному управлінні сьогодні? Чи маєте Ви свій «рецепт» відповідних змін?
-    Я не можу сказати, що в мене є якісь свої унікальні рецепти по вдосконаленню державного управління. Дуже багато людей працюють у цій сфері, дуже багато ідей для вдосконалення державного управління розроблено і запропоновано. Ряд документів у вигляді законів вже прийнято, але не введено в дію з різних причин.  
Однак своє розуміння принципових моментів зазначу.  Державне управління складається із двох частин. Перша - це формування ідеї, друга - її реалізація. Формування ідеї, завдання, стратегії розвитку країни здійснюють політики. Це представники або самі фінансово-промислові групи. Наша задача - зробити так, щоб цю стратегію формували люди, які мають сучасне розуміння процесів, що відбуваються, не були надмірно персонально орієнтовані, розуміли, що без суспільства, яке гарно живе, і їм буде погано (де ж вони отримають захист від міжнародних санкцій!). Я сподіваюся, що останні події будуть підштовхувати формування кола такий людей. Врешті-решт, має сформуватися еліта нації.

Ми вже зрозуміли, що нація - це важливо, тепер треба зробити, щоб нація жила і розвивалася.

Наша задача як суспільства - зробити органи, які б відстежували і виносили в публічний простір відхилення цієї еліти від очікуваного нами напряму.
Друга складова - це той інструмент, який буде реалізовувати сформовані політиками бачення пріоритетів розвитку суспільства. Це справа державних службовців,  чиновників, які перетворюють стратегію у реальні дії і реальний розподіл суспільних ресурсів для виконання завдань. Вони виконують іншу функцію, для них потрібні інші вимоги. Необхідно забезпечити стабільність цього інституту державного управління, державної служби і безперервне підвищення кваліфікації.  І звичайно, відповідність їхньої роботи повноваженням, тобто щоб не було корупції.
На жаль, у останні 5-7 років в суспільстві було сформовано відношення, що у всьому винуваті чиновники. Згадайте публічний дискурс: чиновники-корупціонери, погано виконують свою роботу. Ці всі роки відбувалося виштовхування професіоналів із служби, державного управління. Кожний раз нова команда звільняла людей і набирала нових... Це необхідно змінити.
-    Чи можна сказати, що на багато питань і викликів, які стоять перед Україною, вже є відповіді, розроблені українськими науковцями всередині таких інститутів, як Національний інститут стратегічних досліджень?
-    Так.
-    І в енергетичній сфері?
-    Так. Ви можете ознайомитись із рядом таких матеріалів на сайті інституту.
-    А є вже запит  з боку груп впливу чи політичної еліти, яка формує стратегію, на ці матеріали?
-    На мій погляд, з'являється. Але тут є один момент, який я б хотів відзначити. Людям, які працюють в державному управлінні, необхідно закарбувати в своєму розумінні світу, що всю свою діяльність вони мають співставляти з існуванням владних, елітних інтересів. Інтереси створюють запит. Дуже багато є випадків, коли державні службовці, ті, хто працює в державному управлінні, пишуть теоретичну картинку. Однак, при найменшому її співставленні з інтересами інших гравців, інтересами груп видно, що пропозиції не будуть імплементовані. Це те саме, що просто викидати в кошик.
-    То треба так писати, щоб це зацікавило?..
-    На мій погляд, іншого виходу не існує. Необхідно розуміти, що треба взяти інтереси і ідеальну ціль, необхідну для суспільства, і знайти, яким чином їх можна поєднати. Тоді до правильного проекту майбутнього додається готовність впливових сил його реалізувати і підтримувати. Українське суспільство не було навчене цьому. Ми вийшли з Радянського Союзу, де вся освіта, норми і стандарти поведінки в суспільстві передбачали, що ти маєш працювати добре на своєму місці, а що ти маєш робити - тобі скажуть. І тепер ми всі вириваємось із цього і намагаємось також вплинути на того, хто буде казати, що робити. Іншими словами намагаємось побудувати механізми обмеження агресивної поведінки еліти, тобто побудувати громадянське суспільство.
-    Чи американська освіта формує не виконавця, а такого працівника?
-    Одним з найбільших результатів мого стажування в США було те, що я зіткнувся з іншою культурою, іншим підходом до життя, освіти, роботи. Я не скажу, що вважаю це виключно універсальним і єдиноправильним підходом. Кожна культура встановлює своє «правильно». Але те, що в мене була нагода порівняти - свої звички, стереотипи, розуміння - із іншою культурою, розширило сприйняття світу та розуміння слабких елементів системи життєдіяльності нашого суспільства.
Стосовно освіти, то американська система освіти відображає американське суспільство. Сполучені Штати Америки сформувалися із людей, які приїхали туди в результаті своєї ініціативи, своїми зусиллями будували життя, держава формувалася переважно як механізм  координації та реалізації спільних інтересів. Таким чином, в Америці сформувалась культура ініціативності, громадської активності і мобільності. Результатом стало те, що люди хочуть виконувати волонтерські, громадські обов'язки. Це формує активну позицію - ти хочеш і можеш проявити себе в суспільстві. Розумієш, що маєш якимось чином впливати на суспільство, вчишся враховувати реальні інтереси і проявляти себе. І студенти американських вузів є досить активні у громадській діяльності та, скажемо так, популяризації та відстоюванні власної позиції.
В Україні суспільство було встроєно у вже давно існуючу жорстку структуру вертикальної підпорядкованості, люди не могли проявляти ініціативу, а виконували те, що було «спущеною» владою, і свої очікування теж направляли наверх. Саме тут проявляється схильність до патерналізму і, як наслідок, формування популістичної політики в енергетичній сфері, яка стримує розвиток. Тепер ми маємо, щонайменше, розширити своє розуміння «правильної» організації життєдіяльності суспільства та спробувати оволодіти іншим інструментарієм свого проявлення у світі.

FAQ

Контакти

Офіс Програми імені Фулбрайта в Україні

вул. Еспланадна, 20, кімн. 904

Київ, 01001, Україна

Тел.: +380 (44) 287 07 77

Факс: +380 (44) 230 20 60

office.ukraine@iie.org