Програма академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта в Українi

4 серпня 2014

Світлана Жаботинська «Мультилінгвальність в Україні: наукові засади»

Світлана Жаботинська «МУЛЬТИЛІНГВАЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ: НАУКОВІ ЗАСАДИ»

Круглий стіл Українського фулбрайтівського кола
«Соціальна відповідальність інтелектуалів»,
м. Миколаїв, 8 липня 2014 р.
Тези доповіді

 

 

МУЛЬТИЛІНГВАЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ: НАУКОВІ ЗАСАДИ
Жаботинська Світлана Анатоліївна

доктор філологічних наук, професор,
професор кафедри англійської філології
Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького,
стипендіат програми Фулбрайта 1995, 2000-2001 рр.
(галузь досліджень - когнітивна лінгвістика,
яка вивчає зв'язок між мовою і мозком/мисленням)

Однією з гострих проблем у сучасній Україні є мовне питання, публічне обговорення якого відбувається переважно в політичній сфері й без серйозного залучення наукових даних. Останні, якщо вони фігурують у політичних дискусіях, зазвичай стосуються результатів соціологічних досліджень відносно застосування української та російської мов й інколи - мов національних меншин. Іноземні мови у політичних дискусіях згадуються лише побіжно або не згадуються взагалі. На жаль, з публічного обговорення мовного питання практично виключені спеціалісти - мовознавці, психологи й соціологи, обізнані із сучасним світовим доробком у таких галузях, як нейрофізіологія, психологія та соціологія мови. Метою доповіді є стислий огляд цього доробку, який слід взяти до уваги під час розробки мовної політики держави.

Мовна політика і мовне планування в Україні, орієнтовані на створення оптимальних умов для гармонійного співіснування мов у суспільстві,  слід розробляти з урахуванням реальної мовної ситуації - наявності різних мов на теренах країни і сфер їх застосування. Науковий аналіз мовної ситуації має включати аналіз нейролінгвістичних,  психологічних й соціальних факторів засвоєння декількох мов: першої, другої, іноземної. Нейролінгвістичні фактори пов'язані з віковими періодами засвоєння мов у мовних середовищах; психологічні  фактори - з  першою мовою як засобом самоідентифікації особистості, а також із мотивацією щодо вивчення інших мов; соціальні фактори - з поширеністю мов у суспільстві.

Нейролінгвістичні та психологічні фактори. Базовою тезою (аксіомою) сучасної нейролінгвістики, яка вивчає проблему «мова й мозок», є твердження, за яким людина володіє мовою (мається на увазі перша, або «рідна», мова) в результаті: а) наявності в мозку вродженої біологічної «програми», призначеної для роботи з мовними знаками; б) активації цієї «програми» у мовному середовищі, що має відбутися до 11-12 років. Якщо до цього віку мовна «програма» з якихось причин залишилася неактивованою, людина не може оволодіти мовою як такою і залишається розумово неповноцінною. Таким чином, мова виникає на перетині біологічних і соціальних засад (Language is both nature and nurture). Вік 11-12 років (деякі науковці зменшують його до 5-7 років), коли за умови занурення в мовне середовище людина оволодіває мовою позасвідомо, завдяки процедурній пам'яті, визначається як сенситивний період.  Вік після 12 років, коли людина оволодіває мовою свідомо, завдяки декларативній пам'яті, тобто шляхом спеціального навчання,  є пост-сенситивним періодом. У  сенситивний період, під час латералізації мозку, дитина може оволодіти іншою мовою, як рідною. При цьому позасвідоме становлення фонетики іншої мови відбувається до 5 років, а становлення граматики - до 12 років. У  пост-сенситивній період, коли формування основних нейронних мереж закінчується, оволодіння іншою мовою так само, як рідною, неможливе. Дослідження електричних сигналів мозку показує, що у активних білінгвів, які засвоїли обидві мови в сенситивний період, при застосуванні цих мов такі сигнали взаємонакладаються, у той час як білінгви, які засвоїли іншу мову в пост-сенситивний період, при застосуванні різних мов електричні сигнали в мозку є дистанційованими. Тобто, мозок користується не природною, а штучно створеною мовною «програмою», яка  майже завжди перебуває під впливом природної «програми», що насамперед проявляється в іншомовному акценті.

Таким чином, фактор вікової сенситивності, притаманної  наявній у мозку мовній «програмі», та фактор активованості цієї програми у мовному середовищі дозволяють розрізнити поняття першої, другої та нерідної / іноземної мов за ступенем їх ментального укорінення. Першою мовою (мовою першого ступеня укорінення) є мова, засвоєна в сенситивний період у родині та поза нею. Другою мовою (мовою другого ступеня укорінення) є мова, засвоєна в сенситивний період поза родиною. Нерідною / іноземною мовою (мовою, ступінь укорінення якої є нижчим за першу і другу мови) є мова, засвоєна в пост-сенситивний період (зазвичай) поза спілкуванням у родині. Ступінь укорінення мови може поглиблюватися: за наявності інтенсивного «зовнішнього» (позародинного) мовного середовища друга мова може за ступенем укорінення наблизитися до першої, а іноземна мова - до другої. Зворотним явищем є «стирання» (аттриція) мови: за відсутності достатнього «зовнішнього» середовища перша мова може стати другою, а друга - іноземною, що є також можливим навіть для першої мови.

Зважаючи на вищесказане, поняття РІДНА МОВА не слід асоціювати з етнічною приналежністю людини або її громадянством. Нейрофізіологічно, рідною мовою є мова першого (найглибшого) ступеня укорінення. Рідною мовою може бути і друга мова, якщо вона за ступенем свого укорінення наближається до першої. Психологічно, рідною мовою є та, що слугує людині найкращим і найлегшим засобом її самовираження, її самоідентифікації як особистості. Мова першого ступеня укорінення є нейрофізіологічною і психологічною константою протягом усього життя людини або протягом значних його періодів. Намагання позбавити людину мови першого ступеня укорінення асоціюється з посяганням на її особистість і викликає супротив, причини якого сягають позасвідомої сфери психіки (це те, що слід довести до відома наших політиків!)

Соціологічні фактори. Численні соціологічні дослідження підтверджують загальновідомий факт щодо білінгвальності українського населення, яке володіє українською і російською мовами. В окремих регіонах (наприклад, у Західній Україні) до цих мов додаються мови національних меншин. При цьому можна стверджувати, що українська мова існує переважно як нейрофізіологічно перша або друга на всій території країни; російська мова існує  переважно як нейрофізіологічно перша або друга на всій території країни; регіональна мова національної меншини також існує переважно як нейрофізіологічно перша або друга, але в межах певного регіону.

Білінгвізм / мультилінгвізм є позитивним явищем як у нейропсихологічному, так і у соціополітичному планах. За даними нейрофізіологічних та психологічних досліджень, білінгви / мультилінгви: мають кращий когнітивний контроль, тобто здатність справлятися із суперечливими сигналами; мають більшу гнучкість мислення і вищий показник IQ; мають краще логічне мислення і кращі математичні здібності; мають кращий самоконтроль; краще розуміють інших і є менш конфліктними у своїй поведінці; користуються різними ділянками мозку для вирішення проблемних завдань; мають більш розвинений мозок, зокрема нижню частину лівої тім'яної долі; менш схильні до розвитку хвороби Альцгеймера у похилому віці тощо. Особливо корисним є білінгвізм, набутий у дитинстві. Позитивним соціополітичним аспектом білінгвізму / мультилінгвізму є те, що фактично в Україні мови не розділяють, а  "зшивають" суспільство (українська мова - із заходу на схід, російська мова - зі сходу на захід). З наукової точки зору, доцільно розвивати білінгвізм, а не викорінювати його. Більше того, слід зважати на той невтішний факт, що в соціальному контексті України будь-яка монолінгвальність є агресивною.

Мовна політика і мовне планування в Україні. До основних проблем належать співіснування української мови, російської мови і мов національних меншин (їх статус, гарантування прав їх вивчення і вживання як першої і як другої мови), а також викладання іноземних мов.

При встановленні статусу української і російської мов доцільно спиратися на визначення, запропоновані експертами ЮНЕСКО (1953 р.): державна мова - мова конституції держави, яка закріплена законодавством, яка виконує інтеграційну функцію у державі та є символом цієї держави на міжнародній арені. Офіційна мова - мова  державного управління, законодавства, судочинства. За цими визначеннями, єдиною державною мовою України має бути українська мова. Російській мові доцільно надати статус офіційної у межах усієї країни або її окремих регіонів (тих, де вона є мовою першого ступеня укорінення). За визначенням Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (1992), такими мовами є ті, що традиційно вживаються на певній території держави групою, меншою  за решту населення держави. Себто, в Україні до регіональних мов або мов меншин належать інші мови (угорська,  польська, татарська, грецька тощо), які вживаються не на всій території держави, а в її окремих регіонах.  Мова з будь-яким статусом потребує спеціальних державних програм її вивчення і вживання як першої або як другої.

Підтримка першої мови є проблемою, яка потребує окремого обговорення. Далі пропонуються основні напрями підтримки другої мови. Вивчення української мови як другої (у російськомовних регіонах). МОТИВАЦІЯ: патріотизм, який слід всіляко виховувати й підтримувати; українська мова - це мова нашої Батьківщини! ІНТЕНСИФІКАЦІЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА:  поширення української мови в освіті, культурі, засобах масової інформації;  реалізація спеціальних культурних програм (наприклад, Вечір поезії Ліни Костенко) через українські культурні товариства; обов'язкове використання української мови у сфері управління державою (усі державні документи пишуться українською мовою або перекладаються нею) тощо. Вивчення російської мови як другої (в україномовних регіонах). МОТИВАЦІЯ: це не мова окупантів, це перша мова значної частини громадян Україні, які разом із україномовними братами відстоюють нині її єдність; це мова спілкування з колишніми пострадянськими країнами, мова великої культурної спадщини, мова спілкування в науковій сфері. ІНТЕНСИФІКАЦІЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА: викладання російської мови в україномовних школах (така можливість має бути обов'язково надана); реалізація спеціальних культурних програм (наприклад, Вечір поезії Євгена Євтушенко) через культурні товариства російськомовних українців; вільне використання російської мови в науковій сфері тощо. Вивчення мови національної меншини як другої (в україномовних / російськомовних регіонах). МОТИВАЦІЯ: повага до різних національних меншин,  місцеві й міжнародні контакти. ІНТЕНСИФІКАЦІЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА:  викладання мов меншин в україномовних і російськомовних школах; реалізація спеціальних культурних програм через відповідні культурні товариства тощо.

Іноземні мови (англійська, німецька, французька, іспанська тощо) є мовами поза межами України; ними можуть бути й мови меншин, які проживають в Україні. Вивчення мов як іноземних (на всій території країни). МОТИВАЦІЯ: міжнародні контакти. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ: з урахуванням доробку когнітивної науки (зв'язку мови зі структурами мислення). ІНТЕНСИФІКАЦІЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА:  збільшення годин у навчальних планах освітніх закладів різного рівня; уведення курсу академічної англійської мови у ВНЗ;  міжнародні освітні й культурні обміни тощо. Когнітивна методика навчання іноземних мов нині успішно проходить апробацію в Освітньому центрі "Інтерклас", приватному позашкільному навчальному закладі гуманітарного напряму, м. Кривий Ріг, Україна, керівник - канд. філол. наук, доц. Цегельська Марина Валеріївна.

Висновки. За своєю природою мова є знаковою системою без ідеологічного супроводу. Такий їй надають політики. Мовну політику і мовне планування в Україні доцільно будувати на принципах мультилінгвізму з урахуванням світового наукового доробку в цій галузі. Ненасильницька, науково обґрунтована  мовна політика може через 10-15 років дати такий результат: у людини 1) українська мова за ступенем ментального укорінення є першою або наближеною до першої; 2) російська мова і/або мова регіональної меншини за ступенем ментального укорінення є другою; 3) іноземні мови (англійська насамперед) за ступенем ментального укорінення наближаються до другої мови. Україні конче потрібні науково обґрунтовані й дієві програми розвитку білінгвізму / мультилінгвізму, які враховують не тільки політичні, а й нейрофізіологічні, соціальні й психологічні фактори оволодіння й користування мовами. До створення і реалізації науково обґрунтованої мовної політики і до розробки мовного планування слід залучати не радикально налаштованих політичних діячів, а професіоналів різного профілю. Про їх соціальну відповідальність можна говорити у тому випадку, коли їх знання, корисні для суспільства, затребувані політиками й посадовцями.

Прикінцевий епіграф:
У своєму житті я був знайомий з великими мужами і в міру своїх здібностей співпрацював із ними. Але я не бачив жодного плану, який би не був виправлений міркуваннями тих, хто здібністю до розуміння набагато поступається тим, хто вважається в цьому більш досвідченим.
Едмунд Берк

(Цитата, яка відкриває книгу Карла Поппера «Відкрите суспільство та його вороги»)

Круглий стіл «Соціальна відповідальність інтелектуалів» відбувся у рамках проекту  "Будуємо нову Україну", що  здійснюється за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.