Програма академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта в Українi

17 червня 2015

Презентація праці А.Русначенка «Нариси новітньої їсторії України»

Про «Нариси новітньої історії України» Анатолія Русначенка: Відкривавче прочитання новітнього минулого з елементами фактичного джерельного звіту й синтетичної оцінки. Про те, як було, і чи так мусіло бути?!...

Ми легко і непоправно забуваємо минуле. Інколи плекаємо пам'ять давнього часу, але не утримуємо у свідомості згадки про ближче минуле.

Останній час уперто ставить нам одну за однією вимоги по-новому, глибше глянути на нашу вічно теперішню історію, особливо на період новітній, від початку 20-го століття, української революції 1914 - 1923 рр., до нині. Поява таких вимог закономірна. Мало не все, що маємо тепер, зароджене у тому періоді й росте з нього.

Хто працював чи працює над історією 20-го століття, знає скільки дат і фактів уже розгублено, так що їх уже не відновити, яких зусиль треба докласти, аби відтворити не такі вже й давні події, що з відомих причин були викривлені, відкориговані, односторонньо інтерпретовані або й сфальшовані. Нарешті певні оцінки не-давніх подій й людей прийшли до нас від монопольної тоді совєтської історіографії, а по совєтському часі політичні історики взяли справу оцінювання у свої руки і великою мірою іх оцінки за традицією зберігаються й понині - просто чи з оберненням на 180 градусів.

Потребується шляхетна людська праця, освячена внутрішньо вмотивованою потребою зрозуміння, співпереживання, інтерпретацій й зрештою вираження власного бачення новітньої історії України, що приведе до кращого розуміння перспектив завтрашнього дня. Саме такою є праця автора «Нарисів новітньої історії України» Анатолія Русначенка, перші три книги яких щойно вийшли з друку (усього п'ять книг) - відкривавче прочитання новітнього минулого з елементами фактичного джерельного звіту й синтетичної оцінки.

Нариси Анатолія Русначенка не потребують компліментів, а перелічити її позитиви відбере багато часу. Застановимося лише на деяких із них.
Широта охоплення матеріалу величезна: праці попередників й сучасників, що про них шляхетно й водночас вимогливо говорить автор, відтак нариси не є монологічними чи замкненими у собі; проведена колосальна робота з опрацювання архівних матеріалів, першоджерел, - бачимо перед собою українську історію в її послідовних станах від початку 20-го століття до нині у документах політичних партій, законодавчих актах, спогадах, періодиці, діловій документації державних органів й громадських організацій, самвидаву, художньої літератури тощо.

Рясне цитування архівних матеріалів й першоджерел на сторінках нарисів дає читачу відчуття запаху доби (якщо минуле хоче говорити із сучасним, то має говорити своїм власним голосом) й можливість на власні інтерпретації.
Сам автор вдумливо й обережно вчитується у зміст матеріалів. Треба мати справді інтелектуальний зір, аби з часто сполітизованих документів вихопити основне, суттєве.

Нариси Анатолія Русначенка полемічні, протиставлювані усякому спрощувальному поглядові, багато проблем можна поставити на їх матеріалі - проблема диктатури й демократії; проводу й його відсталості від народу; взаємопоборювання представників різних політичних сил; конфлікту між словесним і реальним ідеалом незалежної України.

Оцінки й бачення, висловлювані автором, змістовні й написані рукою справжнього ученого, з науковим, а не публіцистично-патріотичним підходом (вдумливе прочитання історії, відважування узятих публікою на віру поглядів, надто зручних патріотичних вигадок). Анатолій Русначенко мало коли наполягає на безумовності й остаточності своїх висновків, а це передбачає і можливість критичного ставлення читача до його конкретних тверджень.

У нарисах Анатолій Русначенко - і це те, що вирізняє його працю з-поміж інших праць, - не оминає увагою української культури, бо добре розуміє, що історія розвитку людської духовності знаходить свій вияв і закріплення у витворах культури, що тексти культури є свого роду синтезом політичного й загально філософського світогляду українських тепер вже історичних років. Річ ясна: щоб зрозуміти події й людей, корисно і конче знати і про літературу, і про мистецтво..., бо їх витворює сама історія. Приміром у Книзі 2 відведено поважне місце огляду культури 20-х-початку 30 років. Що двадцяті роки нашого століття становили цілу еру у розвитку України й її духовності мало хто зможе заперечити. Фактично, цей короткий час у декілька років - менш ніж мить у загальному історичному процесі - набрав законного права на назву ери у розвитку української духовності. То був період великих сподівань і початків, період формування заново українського духовного світу. Новостворений світ не відбувся повновартісно, відбулися тільки перші дні цього світу. Але постала незрушна основа, і цим визначено увесь майбутній розвиток. І наступні драматичні події, часто болі утрат не змінили й не змінять цієї основи. Історія подбала про те, аби цю коротку еру досить виразно окреслити в часі, а автор подбав про те, аби її виразно окреслити на сторінках нарисів.

Нині, коли українці усвідомили куди належать й чого хочуть, коли ми чітко можемо сказати «так» і «ні», коли мрії замінилися діями, такі праці як «Нариси новітньої історії України» Анатолія Русначенка є дуже потрібні. Минулі роки не минули марно для української визвольної справи. Вони завершили банкрутство української провінційності, словесної концепції України в її просвітянському вигляді. Нариси відбивають усі ці процеси, і в цьому їх вага і значення. Фактично 20 століття було трагічним для українського народу. Але це був іспит його зрілості. Праця Анатолія Русначенка добре демонструє, так було, але чи так мало бути ?!... 

Вероніка Алексанич

Фоторепртаж з презентації